Гетьман Петро Сагайдачний/XV
| ◀ XIV. Турецька ґалера. Синоп | Гетьман Петро Сагайдачний XV. Під Очаковим |
XVI. Смерть Хведора Безрідного ▶ |
|
Нагулялося козацтво Чорним морем, добре далося в знаки татарам та туркам, треба вже було й додому вертатися до Дніпра-Славути, на тихі води, на ясні зорі. Та не легко було тепер це зробити. Пливучи з моря в Дніпро, ніяк не можно було обминути дві турецькі фортеці: Кизикермень та Очаків, неминуче було повз їх пливти. Правда, що випливаючи в море, козаки піддурили турків і безпешно пропливли повз обидві фортеці, та тепер уже так не можно зробити, бо вже запевне в фортеці долинула звістка про козацьке погуляння на морі: про Кафу та про Синоп, про знищені судна і про всяке инше лихо, якого зазнало кримське та турецьке побережжя від козаків. То тепер запевне добре чатують на їх і в Очакові, і в Кизикермені, та може й у гірлі дніпровому стоять турецькі судна з гарматами.
Сагайдачний добре це все зміркував і наважився знов таки піддурити турків.
Саме проти Очакова вганялася в море довга, але вузька смуга землі — козаки звали її Прогноєм. От Сагайдачний і надумався перетягти чайки через Прогній, та й опинитися в Дніпрі, не пливучи повз страшний Очаків.
Та от лихо: поперетягати через Прогній можна було тільки чайки, а ще ж були й важкі ґалери турецькі, навантажені здобиччу, — їх волоком не перетягнеш! Хоч як, а доведеться їм пливти повз Очаків та пробиватися крізь турецькі ґалери. Цю справу приручив Сагайдачний Небабі, Дженджелієві та Семенові Скалозубові з їх курінями.
— Як перетягнемось через Прогній, тоді ви й попливете, — казав він. — А як загомонять гармати під Очаковим, тоді ми чайками вдаримо на турків з Дніпра, помочі вам дамо.
— А туркам тертого хріну під ніс! — поглузував Небаба, моргнувши вусом.
Та перше ніж те робити, що намислив Сагайдачний, треба було військові одпочити. Не доїздючи до Прогною, був острів Тендра. От до того острову й пристало запорозьке військо одпочивати та налагодитися до завзятого бою.
Тісно притулившися одна до одної, чорніють край берега козацькі чайки, а поміж ними і ґалери, здобуті на Чорному морі. На крайній ґалері, на чардаці, стоїть немолодий уже козак з гарними веселими очима і пильно дивиться на море. То курінний отаман Семен Сказолуб. Йому вийшла черга вартувати і він пильно вартує, щоб не наскочив зненацька якийсь ворог. А козацтво на острові Тендрі спочиває.
Край води, весело щебечучи, бігає кучерявенька чорноокенька татарочка і збірає чепурненькі камінчики та черепашки. Тут же сидять козаки та втішаються з своєї дівчинки. Олексій Попович і на мить не спуска її з очей, щоб, крий Боже, не впала в воду. А Хома зробив з очерету щось ніби вітрячок і дмухає на його крізь очеретинку, щоб крутилася. Дівчинці вітряк дуже подобався.
Трохи осторонь троє острозьких товаришів: веселий Грицько, чорнявий Юхим та друкарь Хведір Безрідний випробовували здобуті в турків самопали, влучаючи з їх у шапку, настромлену на спис. І не сказав би ніхто, що це ті хлопці, що ще недавнечко двоє возили на собі ксьондза Загайла, а третього карано в друкарні за те, що становив не ті литери, які треба. Засмаглі од сонця та од вітру, з сміливим поглядом, повбірані в дороге вбрання, узброєні доброю зброєю — вони були козаки хоч куди. А найбільше одмінився Хведір Безрідний. Такий з його сміливий та завзятий козак-лицарь став, що й Сагайдачний те помітив і вельми хвалив його. Уже в Хведора був навіть свій джура — молодий хлопець, якого Хведір визволив з неволі в Синопі.
Цей джура стояв недалеко від шапки і пильнував, хто краще влучає.
Перший стрельнув Грицько.
— Улучив? — спитав він, як дим розійшовся трохи.
— Ні, не влучив, — одказав джура.
Стрельнув Юхим — і вхопився за щоку, занадто багато пороху насипав, то й стукнуло його добре.
— Ой, хай тобі лихо! — скрикнув він. — Попав?
— Попав пальцем у небо! — одказав весело джура.
— Та ще собі в вухо! — додав Грицько.
Третій стрельнув Хведір Безрідний. Шапка впала разом із списом.
— А що, джуро, попав?
— Попав! — радісно обізвався джура. — Саме посередині влучив.
Джура був дуже задоволений, що його лицарь так влучно стріляє.
Темна ніч спустилася на землю.
Козаки вже всі були на чайках та на ґалерах. Ось уже Сагайдачний сказав чайкам рушати до Прогною; а ґалери мали рушити пізніше. Тихо сидять козаки в чайках, тихо пливуть чайки…
Ось допливли вже до Прогною, стали край берега. Карпа та ще кількох досвідчених козаків послав Сагайдачний подивитися, чи немає турецької варти по той бік Прогною.Тихо стоять чайки; мовчки сидять козаки, дожидаючи Карпа з товаришами.
Аж ось і вони йдуть. Кажуть, що добре роздивилися, ніде нікого немає, можно безпешно братися до діла.
Козаки повитягали чайки на беріг і тоді почали їх перетягати тихо-тихо, щоб ніщо не стукнуло, ніщо не хруснуло. Працювали всі: і козаки, і визволені невільники, і старшина козацька. Отут уже Хомі було на чому показати свою силу.
Ще вранішня зоря не займалася, а вже всі чайки були по той бік Прогною, всі козаки сиділи в чайках, держали весла напоготові.
Вночішня темрява обгортала все навкруги, обгортала вона і грізний Очаків. Тепер уже чайки опинилися вище за його, вони обминули його, перетягшися через Прогній. Сагайдачний таки піддурив турків. Тихо-тихо було всюди. Часом тільки в Очакові собака гавкне, або качка в очеретах закряче зпросоння.
— Де то тепер наші з ґалерами? — думалося козакам. — Чи пощастить їм нишком прокрастися повз Очаків? Небаба спритний був дурити і татар, і турків, — може й тепер одурить…
Коли це враз торохнула гармата і стрель луною озвався по очеретах і по воді. Знов торохнуло… А там ще і ще…
— З Богом, соколята, рушайте! — звелів Сагайдачний.
Мов сполохане птаство, полинули чайки до Очакова… Ось уже підпливають вони туди, де козацькі ґалери б'ються з турецькими, що стояли біля Очакова, загорожуючи прохід у Дніпро. Ось уже зовсім близько підпливли чайки до ґалер, і враз усі козаки страшно, несамовито скрикнули, щоб налякати турків. А Небаба зараз звелів почепити на своїх ґалерах лихтарі — так умовлено було зробити, щоб козаки знали, де свої ґалери.
Тим часом стало розвиднятися і з Очакова стало видко, що робиться на воді. А там козацькі чайки щильно обступили турецькі ґалери, стріляють на їх і не підпускають до своїх ґалер; а ті тим часом пливуть угору, минаючи Очаків. Побачивши таке лихо, з Очакова почали стріляти, та вже кулі гарматні не долітали до ґалер і падали в воду. На задній ґалері на чардаці стояв Небаба і давав туркам дулю.
Не витримали турецькі ґалери козацького нападу і кинулися навтіки. А козацькі чайки не гналися за ними. Вони попливли вгору, в Дніпро.