СУПЕРЕЧКА
Під вечір море — венеціянське шкло,
Блідую райдугу переливає в хвилях.
Як у голубки шия перемінна,
Переливається вода.
Розтоплений на рідке перламутр
Тече повільно під вечірнім сяйвом,
Мов по воді пустили олінафту —
І знову смуги райдуги дзвенять покірно,
То ллються, плещучи, під синій небокрай,
То сперечаються із небом мовчазливим,
Де тихі пави розцвілись.
Завзяті фарби — гамором під баню.
В ній легкий невод хмара затягла,
Щоб наловити злотних рибок.
Мов духи, вимріяні раєм,
На крилах трипотять хмарки,
Що хочуть сісти ген на гори, —
А поки — кружаться, пливуть
На край бузковими тілами.
І контур гір замріяно устав
М'якеньким фіялковим сиром…
Ось тухне сяйво — ніч ступа,
Керею зоряну пославши.
І морда місяця тупа
Виходить з моря як і завше.
