Геніяльні кристали
Валер'ян Поліщук
До Хафиза
Київ: Видавництво письменників „Маса“, 1927
ДО ХАФИЗА

І вина давай на втіху серцю,
Знову й знову, ще та й ще.
Як вина не будемо вживати,
То в житті не матимем відради.
Нумо, вип'єм за здоров'я любки,
Знову й знову, ще та й ще.

(Хафиз. Газель. Переклав
А. Кримський)


Гей, Хафизе мудрий.
Через далі часу
Я тобі гукаю:
— Щось ти загулявся!

Не зійду з тобою
В ногу я за питвом,
Хоч як ти шаную
Я любовні битви.

Як вип'єш мускату —
Соловіють очі:
Я-ж кожну секунду
Свідоміти хочу,


Щоб бритвою сірі —
Різали простори
Щоб чували вуха
Як трава говорить,

Як тиха берізка
Над пашистим кміном
Парашюти зносить,
Мов над лісом піній.

Я також радію
Укупі з тобою,
Що впиваю хвилі
Радісного бою;

Коли моя мила
До мене зубами
Блискає зі сміхом,
Мов журчить фуганок.

Але я радію
Не крізь винні очі, —
Я тоді веселий,
Як сльози лоскочуть;

Як сльози блискають
Од гострих прийманнів,
Коли мислі дужі,
Мов гори туманні,

Мов клуби туману
Повагом проходять,
А радість у серці
Веде хороводи.


Бо крізь говір моря
Радіо співає,
Бо авто рокоче
Кучерявим гаєм.

Бо нарід убогий
Прокинувся зо сну
І встає на ноги
Всесвітнього росту.