Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/П
| ◀ О | Галицкіи приповѣдки и загадки Приповѣдки П |
Р ▶ |
|
Пан Бо̂г дав купця, а чорт розгудця.
Пан Бо̂г старый господарь.
Пан добрый, як отець, взяв корову и скопець, а панѣ, як мати, казала теля взяти.
Пан с паном, а Иван з Иваном.
Паничь — не знав ничь, но єдно письмо, тай то му з головы вытрѣсло.
Паничь — що украв бичь.
Пан лупить хлопа, як скопа, а дѣдько пана, як барана.
Пан на тронѣ, а хлоп на ослонѣ.
Панська ласка до порога.
Панськє око коня тучить.
Панство в головѣ, а воши за комнѣром.
Пан хорошій, та нема грошій.
Паны бьються, а мужико̂в боки болять.
Паны скубутся, а по̂дданых чубы болять.
Паны, як дурнѣ, що хотять, то роблять.
Панѣ, на цѣли̂ сани, та ще й ноги высять.
Пек-пеком нема що ѣсти.
Пек ти осина — ги на тя — пропавбы'сь, не снив бы'сь ся.
Пеня московськая.
Перед неводом рыбы не ловлять.
Перед обѣдом не вадить, а по обѣдѣ загладить.
Перезувся в сѣчку.
Перейшов вже скро̂зь сито и решето.
Перейшов на дитинячій розум.
Переплив море — на березѣ утонув.
Перехрестися, та влѣзь в болото.
Первого торгу не пускайся.
Перше коло чобо̂т ходив, а теперка не знає, як в них ступати.
Першій килишок, як по леду, другій, як по меду, а за третій не пытай, лише давай.
Перши̂ коты за плоты.
Пес бреше, вѣтер несе.
Пес бреше на сонце, а сонце свѣтить.
Пес бреше, пан ѣде.
Пес здохлый не кусає.
Пес на кости лежить; сам не ѣсть и другому не дасть.
Пес не з-ѣсть не повалявши.
Пес пса ѣсть, коли ся ѣсти хоче.
Пес псу — брат.
Песя мати не загине.
Печени̂ голубы не летять до губы.
Пій, а не бій.
Пилнуй носа свого, а не кожуха мого.
Писав, писав — чим? запечатовав.
Пытався чорт бабы: „Що о Бозѣ люде говорять?” — „Славлять, величають.” — „А що о менѣ?” — „Якось вас дуже на зубы взяли.” —
Пыталися дѣдька, чим бы хотѣв бути? — „Окомонскою кобылою, мелника куркою, або панскою мамкою.”
Пытатися кума-розума.
Питьє, пожитьє.
Пищить, як каня. (Або) — як дѣдько в градовій хмарѣ.
Пьє на вовчу шкиру.
Пьє, як по оселедци.
Плаче, як роба в неволѣ.
Плачте очи — видѣли 'сте, що 'сте куповали.
Плете дубы, як на палилѣ. — Плете банелюки.
Пливає, як пампух в олѣю.
По̂ди до Кракова, всюда бѣда однакова.
По̂ди за Бескиды, не збудешься бѣды.
По̂ди и за Карпаты то треба бѣдовати.
По̂ди з дурнем на раки, а во̂н ловить жабы.
По̂ди псе, укуси мене, а потому бѣды не збудешься.
По̂ду до церкви, але не буду молитися.
По̂знав, куда стежка в горох.
По̂знав сво̂й свого.
По̂знає и коза, коли полудне.
По̂знай грача, не партача.
По̂знати вовка, хоть в баранѣй шкирѣ.
По̂знати ворону по пѣрью.
По̂знати дурного, по смѣху і̂ого.
По̂знати з мовы, якои хто головы.
По̂знати пана по холявах.
По̂знають хлопцѣ и в калній сорочцѣ.
По̂лтя нѣхто не мастить.
По̂рвався, як з мотыкою на сонце.
По̂сла нѣ сѣкуть, нѣ рубають.
„По̂шла бы ты за муж?” — „Та бы ся по̂шло.” — „Маєшь ты що?” — „Табы ся знайшло.” — „А робила бы ты?” — „От! розговорили 'сте ся.”
По̂шла єго псалтыра на перець.
По̂шла по сыр, а в хатѣ пожар — по̂шла по масло, а ѣ в печи погасло.
По̂шли дурного, за ним другого.
По̂шли дурня — то сам дурнем зо̂станешь.
По̂шло му по носѣ.
По̂шло поле в лѣс.
По̂шло щастьє в лѣс по прутьє.
По̂шов в лозы пасти козы.
По̂шов до головы по розум.
По̂шов дѣд на жебры, та не мав в що хлѣба класти.
По̂шов, як богачеви (або: бѣдному) по смерть.
По̂шов, як рак по дрѣжджи.
Поберѣмься небого, в тебе мало, а в мене и того.
По бородѣ потекло, а в рот не попало.
Повело му ся, як с Петровои днины.
Поволи хлопчику, раз хлѣба, два разы борщику.
Поганому за шостак.
Погорѣлець — хлѣб з-ѣв, а солому спалив.
По добрій хвилѣ лихую ждай.
Показався — тай сховався.
Показує грушку на вербѣ.
Показує дорогу, а сам в болото лѣзе.
Поки дѣда, поти хлѣба.
Поки Василя, поти весѣлья.
Поки мѣшка чують, поти шанують.
Поки не упрѣти, поти не умѣти (або уздрѣти).
Покинь живе, та шукай умерлого.
Покинь сани, возьми во̂з.
Поки плѣши, поти кныши.
Поки ся дѣвка не во̂ддасть, то и псови воды подасть; а скоро ся во̂ддасть, то и собѣ не хоче.
Поки три-пять (недѣль по Ро̂здвѣ) не мине, то тепла не буде.
Поки щастьє плужить, поти пріятель служить.
Покора стѣну пробиває.
Покраснѣти, не покраснѣє, а подобрѣти подобрѣє.
Половина свѣта скаче, а половина плаче.
Помагає, як мертвому кадило.
Помастив му медом по̂д но̂с.
Помагайбо̂г — Бодай здоров.
„Помагайбо̂г Гриню.” — „Копаю пане глину.”
По нитцѣ до̂йдешь клубка.
По нѣмецки нецки, по польски корито.
По обѣцянку треба швидкого коня.
По оченаши, напіймося по чаши.
Попамятаєшь московській мѣсяць.
По парѣ, по парѣ, а з заду два.
Поправився с печи на лоб.
Поро̂мняв горы з долинами, а богатых з убогими.
По роботѣ по̂знати майстра.
Порожня бочка гучить, а повна мовчить.
По смерти нема покаяня.
По смѣху плачь наступає.
Постава свята, а сумлѣньє злодѣйскє.
Постигло му в пятах.
Постимо як Рахмане.[1]
Поти добро, поки мокро.
Поти ягнятка скачуть, поки мати видать.
Потрѣбный, як дѣра в мостѣ.
Похвала з власнои губы не поплачує.
Почухрайся, де тя не свербить.
По швѣ му ся поре.
По ярмарцѣ лихій торг.
Поѣхала Гася, тай вернулася.
Правда в очи коле.
Правда розмыслу не потребує.
Правда, як двѣ.
Правда, як олива на верх выйде.
Правдою цѣлый свѣт зійдешь, а неправдою, анѣ до порога.
Працює, як чорный во̂л.
Прибери пенька, то стане за Сенька.
Прибери пня, дай му имня, и з него буде чоловѣк.
Прибудь щастьє, розум буде.
Привикай до господарства з молоду, не будешь знав на старо̂сть голоду.
Пригоды учать згоды.
При готовій колодцѣ добре огонь класти.
Придаток не стоить за даток.
Прійде и на пса колись зима.
Прійде коза до воза, скаже „мѐ.” —
Прійде кумець на обѣдець, а лыжки не буде.
Прійде лѣто, то є розмаито, прійде зима, то хлѣба нема, и чоботы ледащо и робити нема що.
Прійшла свиня (выб.) до коня, тай сказала: „Ось бо я румак.” — А ко̂нь во̂дказує: „И ноженьки тоненьки̂, и ушенька клапоньки̂, и шерсть не така, и сама як свиня.”
Прійшов го̂сть, та на голу ко̂сть.
Прійшов — нѣ ситця, нѣ решѣтця.
Прійшов по хвили — вже мыски помыли.
Прійшов хтось, тай взяв щось, по̂шов бы'м за ним, та не знаю за ким.
Прійшов, як слѣпій до фарбы.
При компаніи дався Цыган повѣсити.
Прилип, як пяный до плота.
Прилип, як слѣпый до тѣста.
Приложи руку — бо рука не кума.
Прилѣпив, як горбатого до стѣны.
При мнѣ мого не бій.
Припав му до смаку, як муха до меду.
Природу тяжко одмѣнити.
При своєй небозѣ добре и в дорозѣ.
Присхло, як на псови.
Притяли му крыла.
Причѣпи кобылѣ фо̂ст.
Продав пса за лиса.
Про єдного жовнѣря во̂йна буде.
Прозьба панська ро̂вно з наказом ходить.
Прозьба стѣну перебьє.
Промый чоло, чи не дасть Бо̂г чого?..
Промѣняв ремѣнець на лычко.
Пропав батько з дурными сынами.
Пропав Козак з дудами.
Пропав, як пес в ярмарок, (або) — як камѣнь у водѣ.
Просили — не хотѣв, казали — мусѣв.
Проси, як найбо̂льше, а бери, що дають.
Просто з моста на бѣгущую воду.
Пси выють, а мѣсяць свѣтить.
Пси му за ухом выють.
Псови очи, а чортови душу запродав.
Псѣ голоса не йдуть на небеса.
Пуста голова анѣ посивѣє, анѣ полысѣє.
Пустив Бо̂г Микиту на волокиту.
Пустився на лехкій хлѣб.
Пусти пса по̂д сто̂л, во̂н лѣзе на сто̂л.
Пусти уха меже люде, то цымало учуєшь.
Пфу на землю, заким ся оженю.
Пхаєся, як до свяченои воды.
Пяни̂ а дѣти и нехотя правду скажуть.
Пяный на все зо̂зваляє.
Пяный свѣчки не поставить.
Пяный собѣ розум во̂дберає, а Бо̂г му изнов дає.
Пятами накивати.
——————
- ↑ Росказують, що є люде (наро̂д) далеко десь на сход сонця за чорными морями, котри̂ звутся Рахмане. Оны суть у Бога щасливіи — дуже твердо постять, лише раз в ро̂к на великдень мясо ѣдять. А великдень рахманський (кажуть) припадає на переполовленіе (25го дня по наших великодных святках), коли шкарлупа свяченого яйця во̂д нас ажь до них через море запливе. — Чи не є то яка темна повѣсть о Браманах Индійских, або вѣдав память колишнои связи нашого народа з далеким востоком, або знать походженія Словен из Индіи!? —
Пр. Изд.