Упир твій роззявить, до серця упнеть ся,
Вялить тобі душу та нївечить звикне:
Упир сей скрізь творчістю зветь ся.
„І кликать не треба: як сум не дасть спати,
Він зараз до тебе прилине з півночи,
Сам стане вчащати…
Зросла ти в країнї піснями натхненій,
А люди нудні, до надбання охочі,
Злочинством вважають твій генїй.
„Ось зваж ся відкрити затроєні рани
У слові могутнім: почне всяк знущатись;
Під гуки догани
Хай голос почують величнього гимну,
Що звав би кохать і брататись:
Всї глянуть немов на причинну.
„Цькувать тебе кинуть ся злі твої суддї,
Поки роздеруть як вовки-сїроманцї;
В сльозах на відлюддї,
З журбою у грудях від дикого крику,
Ти будеш тинятись і вечір і в ранцї,
До віку, до віку, до віку!“
Скінчила отак тай пішла собі звільна,
В червоні вгорнувши ся шмати,
Недоля моя невідхильна…
А я не знайшла, що сказати.
