Вінок/Життя й творчість Максима Багдановіча

by Максим Багдановіч

Вінок Максим Багдановіч Життя й творчість Максима Багдановіча (Михайло Драй-Хмара)

В єгипетській далекій стороні ▶

Київ: Державне видавництво України, 1929

 

ЖИТТЯ Й ТВОРЧІСТЬ
МАКСИМА БАГДАНОВІЧА

 

 

I

До XX сторіччя на Білорущині не було помітного національного руху. Слов'янське відродження, що припадає на першу половину XIX віку, не зачепило широких кіл білоруської народности. Зовсім незначний культурний рух, що ми його спостерігаємо на Білорущині в той час, являє собою відгомін польського романтичного націоналізму й не виходить за межі етнографічного дослідження народнього життя та народньої творчости. Представники його, переважно поляки, писали майже виключно польською мовою, тільки інколи підробляючись під тон білоруської народньої поезії, і дивилися на Білорусь, як на складову частину і польської території, і польської національности.

Після польського повстання 1863-го року, до якого білоруський народ поставився байдуже, російський уряд заходився «розполячувати» білорусів, уважаючи край їхній за «искони русский». Тодішнє російське громадянство та російська наука, поділяючи думки свого уряду, помагали йому в його обрусительних заходах. Російські археологи та етнографи доводили, що білоруської народности зовсім немає, що вона нічим не різниться від великоруської народности, що «Білорусь» є тільки географічний термін.

Розвиток білоруської етнографії, спочатку під польським, а далі під російським керівництвом, не дуже впливав на прокид національно-демократичного білоруського руху. Рух цей починається тільки з XX сторіччя, а власне після 1905-го року, коли по школах були засновані білоруські громади, коли стали виходити перші білоруські газети, коли з'явилася в місті й на селі ціла серія політичних брошур білоруською мовою, коли народилися нові білоруські письменники, що вийшли з народніх низів.^[1]

Теперішня Білорущина має ще не досить багату щодо кількости та якости художню літературу. Вона складається: 1) з творів письменників-відродженістів (білоруські класики: Янка Купала, Якуб Колас, Максим Багдановіч та А. Гарун), що утворили основу білоруської художньої літератури і ґрунт для дальшого її розвитку; 2) з творів молодих письменників післяжовтневої доби. Переважна до цього часу форма білоруської художньої літератури всіх напрямків — лірична поезія. Поезія епічна та драматична ще тільки народжується.

Творчість письменників-відродженістів являє собою один з могутніх чинників культурно-національного відродження, що виникло ще до жовтневої революції на ґрунті національного та соціяльного поневолення білоруських трудящих мас. Лірика відродженістів відбиває: 1) настрої обуреного соціяльними та національними утисками селянства (Я. Купала й Я. Колас); 2) настрої національно свідомої білоруської інтеліґенції (М. Багдановіч) і 3) настрої національно свідомого робітництва (А. Гарун).

Максим Багдановіч — один з найбільших білоруських поетів доби відродження, а творчість його — одне з найяскравіших явищ у білоруській літературі передреволіоційних часів. Не зважаючи на ранню смерть, Багдановіч устиг виявити себе не тільки, як високої марки поет, а як і талановитий прозаїк, хороший критик та публіцист. У його поетичній спадщині ми знайдемо не тільки звичайну тематику XX віку, а й тематику білоруського культурного життя, так історичного, як і сучасного: конкретні завдання білоруського національного відродження, що починало тоді набирати сталих і певних форм, цікавили його не менше, ніж філософські та психологічні проблеми тієї доби.

У літературних оцінках творчости М. Багдановіча не було одности з самого початку. Ще коли він уперше послав свої вірші до віленської „Нашай Нівы», то редакція неоднаково поставилася до них: «верхня палата», де були люди старшої ґенерації, вважала їх, як свідчить у своїх рукописних «Успамінах» В. Ластовський, за декадентські, не для народу писані, беззмістовні вірші; «нижня палата» ж, де були і Я. Купала, і В. Ластовський, і С. Палуян, інтуїтивно відчувала в них перші спроби справжнього художника-митця і всіма силами боронила їх. Критика за поетового життя, стоявши на позиції «верхньої палати», досить суворо оцінила його творчість: вона відзначила його формальні досягнення, але неґативно поставилася до його тематики, визначивши йому окреме місце серед інших білоруських поетів, як «співцеві чистої краси», що визнає, тільки «мистецтво для мистецтва»^[2].

Після смерти М. Багдановіча в історії критичних оцінок його творчости можна відзначити два періоди: перший з них обіймає час від 1917-го до 1922-го р., другий — від 1922-го до 1927-го р. Перший період характеризують критичні оцінки жалобно-урочистого порядку. Критика найбільшу увагу звертає на наслідки поетичної діяльности М. Багдановіча, вважаючи їх за великі й коштовні з погляду національного мистецького надбання. За цей період поезію М. Багдановіча визнано, як національну клясичну поезію^[3]. Протягом другого періоду критика цікавиться переважно літературною спадщиною поета, намагаючись охопити її критично-науковою думкою^[4]. Потвердивши гадку З. Бядулі про клясичність Багдановічевих творів, вона ще знайшла в них, поперше, романтичний елемент, подруге, сліди білоруської народньої творчости. Отже, за останнє п'ятиріччя критика визначила Багдановіча, як художника-синтетика^[5]. Поруч з цим визначенням жила й стара леґенда про Багдановіча, як про «співця чистої краси», леґенда, що повстала ще тоді, коли його треба було відрізнити від інших поетів-відродженістів. Леґенда, ця, що не має жодного ґрунту під собою, живе ще й досі: нещодавно Жилуновіч, закидаючи Багдановічеві те, що він уніс у білоруську літературу імпресіоністичні впливи та ідеологічний струмінь від тогочасної занепалої російської літератури, сказав про нього, що «він був сам по собі, а білоруська література сама по собі»^[6].

Наприкінці другого періоду Інститут Білоруської Культури спромігся підготувати й здати до друку повну збірку творів М. Багдановіча. Закимщо вийшов I том за редакцією проф. І. Замоціна; він містить у собі вірші й художню прозу^[7].

II

Біографія М. Багдановіча — не складна^[8]. Батьки його — інтеліґенти, що вийшли з села. Учителю вавши, батько одночасно працював і в галузі етнографії і цей нахил до фолькльоризму, очевидячки, передав і своєму синові. Багдановіч-батько робив записи фолькльорного матеріялу, користуючись тим, що він чув від своєї баби, а Багдановіч-син використав батькові записи для своїх художньо-фолькльористичних образів та малюнків. «На підставі цих казок — каже поетів батько — Максим уперше обізнався з білоруською мовою»^[9]. Нахил до творчого уявлення передала поетові мати, якій належить навіть одне друковане оповідання^[10]. «Його поетичний талан — читаємо в батькових «Матар'ялах» — є дар матері, який у ній самій дрімав у нерозвиненому стані»^[11]. Багдановічів батько — старий народоволець, який замолоду брав участь у політичній роботі. Отже, молодий поет зростав в атмосфері серйозних розумових інтересів з певним ухилом у бік передової громадськости.

М. Багдановіч народився 27/XI ст. ст. 1891 р. в Мєнську, але раннє дитинство перебув у Городні. Коли йому було п'ять років, померла його мати. Батько того ж року переїхав до Нижнього-Новгорода. Тепер він сам уже доглядав за дітьми й сам учив та виховував їх. У список книжок, що їх замолоду читав Максим, увійшли: 1) російські та західньо-европейські клясики, 2) різноманітні зразки народнього епосу, між іншим, білоруські казки із збірників Шейна, Романова та Багдановіча-батька. Останній пильну увагу звертав на художність прочитуваного матеріялу, намагаючись розвинути у своїх учнів-дітей естетичний смак. «Розвиткові смаку, естетичних почуттів — розповідає батько —надавалося великого значіння. Діти деклямували й виучували вірші тільки високо-художні. Поруч із цим висвітлювано засоби художньої творчости: влучні й мальовничі епітети, вдалі метафори й усі допомічні засоби художньої мови. А головне — я намагався, читаючи художні твори, викликати певний настрій, збудити співчуття, примусити тремтіти відповідні струни»^[12].

Р. 1909-го Максим вступив до Нижегородської гімназії, де пробув шість років. Р. 1908-го, коли батько переїхав до Ярослава, він і собі подався до Ярославської гімназії, яку закінчив через три роки.

З гімназіяльних учителів найбільше на Багдановіча впливав А. Кабанов, білорус з походження й знавець білоруської історії. Обох їх зв'язували якраз любов до Білорущини та інтерес до білорусики. На ґрунті літературних інтересів Багдановіч близько зійшовся з В. Білоусовим, «типовим гуманістом», як його визначає старий Багдановіч, «досконалим знавцем грецької та латинської мови й клясичної старосвітщини»^[13], який разом з тим добре знав і нові европейські мови. Під керівництвом Білоусова у Багдановіча виріс і зміцнів інтерес до зразків античної та західньо-европейської літератури, який у нього викликав передніше батько своєю системою позаклясового читання.

Пробувавши в гімназії, Багдановіч брав активну участь у революційному рухові. Замість білоруських книжок на якийсь час у нього на столі з'явилися Бакунін, Прудон тощо. Вій у своїй клясі навіть утворив гурток анархістів. Згодом соціяльна стихія, поруч з білорусикою, ввійшла в тематику його поетичної творчости.

Влітку майже щороку Багдановіч мандрував то на приуральські степи, то до Криму, і ці мандрівки давали йому багато нових вражінь.

Ставши абітурієнтом, Багдановіч мав намір вступити на філологічний факультет Петербурзького університету. Відомий російський учений Шахматов удався до редакції «Нашай Нівы» з проханням порадити йому юнака, який би, під його керуванням, присвятив себе вивченню білоруської мови, етнографії та історії й який би посів після цього катедру білорусознавства. «Наша Ніва» нібито порадила якраз Багдановіча, але йому довелося відмовитися від цього, бо, поперше, петербурзький клімат був несприятливий для сухотного, подруге, у старого Багдановіча не було коштів учити двох синів поза Ярославом. І Максим Багдановіч вступив до Ярославського Юридичного Ліцею, де пробув п'ять років (1911—1916).

Життя його студентське було тихе, кабінетне; це був справжній «Максім Кніжнік», що ввесь увійшов в науку та літературу. Він читав книжки із всесвітньої літератури, із слов'янської, із білорусознавства. В своїх «Матар'ялах» батько подає ті літературні імення, які найбільше цікавили його сина. З грецьких поетів він найбільше любив Анакреона та Теокріта й читав їх і в перекладах, і в ориґіналі. Про любов його до першого довідуємося також із віршу «Бледны, хілы ўсё-ж люблю я твой і мудры, і кіпучы верш, Анакрэон», де поет говорить про невмирушу красу анакреонових пісень. Німецьких поетів він читав більше в перекладах, а любив з них особливо Шіллера. З французьких поетів йому найбільше подобалися Бодлер, Верлен, Мюссе, Хозе де-Ередія та А. де-Віньї. Значно краще обізнаний він був із слов'янськими літературами. «Він уважав — каже батько, — що росіяни, і особливо білоруси, повинні бути обізнані з усіма слов'янськими мовами»^[14], а, значить, і з відповідними літературами. Багдановіч ґрунтовно знав польську літературу: читав в ориґіналі Міцкевіча, Красинського, Словацького, Сирокомлю, Конопницьку. «Але ще краще — посвідчує поетів батько — знав українську літературу: в цій літературі він знав не тільки видатних, а й другорядних поетів. Володів українською мовою так добре, що міг писати й навіть, здається, пробував писати вірші»^[15]. Взагалі він любив слов'янських поетів і був обізнаний майже з усіма видатними представниками чеської, сербської, хорватської та болгарської літератури. З російських поетів йому дуже подабався Фет: він навіть свою поезію уподібніював його поезії. Звичайно, любив Пушкіна, Лермонтова, читав Майкова, Полонського, але Некрасова, напр., не оцінював так високо, як попереднє покоління. «Він любив читати завсіди напам'ять вірші Блока, Бєлого, Моравської — посвідчує А. Залатарьов — і читав завсіди дуже добре, з почуттям і разом стримано»^[16].

Як бачимо, символізм російський та французький найбільше цікавив його.

Інтерес до білоруської культури за студентських років у Багдановіча значно збільшився. Він перечитав усю білоруську літературу, починаючи з Дуніна-Марцінкевіча, й уважно стежив за тодішньою білоруською журналістикою. Мета в нього була одна — опанувати рідну мову, виробити художній білоруський стиль, і до цієї мети він ішов з надзвичайною впертістю. Він прекрасно знав російську мову і міг би її використати для своєї творчости, — «але — каже його батько — він цей легкий шлях іще в дитинстві одхилив і сміливо наважився перемогти величезні труднощі, щоб опанувати рідну мову своїх предків — і опанувати так, щоб писати милозвучні вірші й збагатити цю мову новими художніми формами. До останньої мети він ішов цілком свідомо. Йому хотілося показати, що жодний розмір, жодна форма не чужі для білоруської мови. Які він труднощі перемагав на цьому шляху, свідчать його рукописи та зшитки: там стільки виписок із словників, збірників та стародруків! Який з поетів, що ввіссав білоруську мову з молоком матері, брався за цю тяжку, марудну працю? А він, слабогрудий, хворовитий, узявся. І ніс цей тягар терпеливо, уперто і для мене, і для всіх, хто був навколо, непомітно»^[17]. Коли Багдановіч кінчив середню школу, у нього виникло сильне бажання побачити свою батьківщину й стати ближче до живого джерела свого надхнення, до джерела, з якого він досі черпав тільки через книги. Цим пояснюється його мандрівка на Білорусь р. 1911-го. Під час цієї мандрівки він побував і в Вільні. Там він, між іншим, побачив колекції Івана Луцкевіча. Найбільше вражіння на нього справили стародавні рукописні слов'янські книги та слуцькі пояси. Це відбилося і на його творчості: рукописними книгами, безперечно, навіяні такі вірші, як «Літописець», «Переписувач» та «Книга», а поясами — вірш «Слуцькі ткалі». З Вільна Багдановіч поїхав до Луцкевічевого дядька, в садибі якого пробув з місяць. Живучи в селі, він написав кілька віршів, які ввійшли потім у цикль «Стара Білорусь», цикль віршів під заголовком «Місто» і, крім того, вірші «В селі» й «Вероника». В цих віршах одбилися вражіння від білоруського села, від Вільна, від білоруської старосвітщини та від розмов з В. Ластовським. Подорожуючи по батьківщині, Багдановіч ще дужче зв'язався з нею й ще більше полюбив її. Агурцов каже, що Багдановічеві властива була навіть якась органічна віра в Білорусь, як виразницю певної культури, що відрізняється від культури великоруської.

Ярославське життя М. Багдановіча було тихе, замкнене в собі самому. В своїх «Матар'ялах» батько наводить тільки один випадок публічного виступу свого сина: «Публічно виступив (він), я пам'ятаю, один тільки раз на вечірці, присвяченій слов'янським народностям в зв'язку з війною; там він говорив про галичан, їхню культуру та літературу, протестуючи проти русифікаторської політики, що її провадили в той час у Галичині гр. Бобринський та єп. Євлогій»^[18]. Бувши ліцеїстом, брав Багдановіч участь в організації білоруського земляцтва, підтримував зв'язки з колишніми своїми учителями Білоусовим та Кабановим, листувався з товаришами.

Інколи таке листування давало навіть теми для віршів. Так, напр., у листі Дзебольського від 12-го жовтня 1912-го р. читаємо: «Між іншим, ось Вам тема, чи, правдивіше, матеріял для теми наукового віршу: зокола розтоплений метеор, що, світячись, мчиться в атмосфері, залишаючи за собою вихор розпалених часток, всередині є холодний, як зоряний етер. Він несе в собі холод світових просторів»^[19]. Тема ця, очевидно, дуже сподобалася Багдановічеві, бо він розвиває її у двох сонетах і в «Листі до Ластовського». Которий із цих трьох творів написано раніше, а которий пізніше, сказати важко, але всі вони писані приблизно р. 1913-го, або 1914-го^[20], тобто скоро після того, як був одержаний лист від Дзебольського. В сонетах сходяться кінці, тобто два останні терцети, де подається образ метеора. Щождо початків, то вони цілком одмінні: в білоруському сонеті поет розвиває тему про чарівну жіночу усмішку, яка приховує холод почуття, а в російському сонеті він говорить про творчий процес у поетовій душі. Останній сонет змістом дуже скидається на уривок із «Листа», що ми про нього згадували допіру. Для прикладу наводимо всі три варіянти.

Сонэт № 61^[21].

Прынадна вочы зьяюць да мяне;
чароўна усьмяхаючыся, губы
адкрылі буйныя бялеючыя зубы…
Ласкавы шэпт… Гарачай хваляй мкне

кроў к сэрцу маяму. Мана ўсё або не?
Ці верыць мілым обяцанкам любы?
Мо' гэта жар, пылаючы для згубы,
хавае сьцюжу над сабой на дне?

Так, іншы раз, над соннаю зямлѐю
агністаю дугою залатою
прарэжа цемень яркі мэтэор.

Гарыць ён, іскры сыпе і нясецца,
бліскаючы мацней ад ясных зор, —
а ў глыбіні халодным астаецца.

Сонет № 299^[22].

Что с того, что стих в душе кипит?
Он через холод мысли протекает
и тут лишь твердость формы обретает,
как воск, что при гаданьи в воду влит.

Поэт всегда обдуманно творит.
В тот миг, когда вад чувства грудь вздымает,
с мерилом ум холодный выступает:
он взвесит все, проверит, расчленит.

Таков и ты, чертящий над землею
ночное небо яркою дугою,
блестящий, золотистый метеор.

Горишь ты, оплавляешься, несешься
весь в искрах огневых за кругозор,
а в глубине холодным остаешься.

Уривок із «Ліста да Ластоўскага»^[23].

…Сальері ў творчасьці усё хацеў паняць,
ва ўсім упэўніцца, усё абмеркаваць,
абдумаць спосабы, і матар'ял, і мэту,
і горача любіў сваю сьвядомасьць гэту.
У творчасьці яго раптоўнага няма:
аснова да яе — спакойная дума.
Але, але… Аднак, што шкодзіць тут натхненьню?
Прыемнае дае Сальері уражэньне.

Падобны зьнічцы ён: у іскрах над зямлёй
яна ўзразае змрок лукою залатой,
гарыць, бліскучая, уся ў агні нясецца,
а ў глыбіні сваёй халоднай астаецца.

Як бачимо, образ метеора, навіяний листом Дзебольського, повторюється у всіх трьох творах.

Близько зійшовся Багдановіч з редакцією ярославської газети «Голос», де був за постійного співробітника. У цім осередку дебатували не тільки питання культурного та літературного характеру, а й питання соціяльного характеру. Підо впливом цього знайомства у поета з'явилася тяга до соціяльних проблем: він пише такі вірші як «Мяжы», «На глухіх вулках — ноч глухая», «Вы, панове, пазіраеце далёка» тощо. Проте вузької тенденції в віршах цього циклю немає: від неї оберігали поета його товариші, особливо Ластовський та Палуян, які радили уникати одноманітних настроїв, а натомість заохочували його до горливої й тонкої праці над художньою технікою.

Починаючи з 1907-го року, Багдановіч друкує свої вірші та оповідання в віленській «Нашай Ніве». Старші співробітники ставилися до нього спочатку непривітно й друкували його під псевдонімом «Максім Крыніца»; потім він завоював становище й стало працював у цьому часописі аж до 1914-го року. Багато своїх критичних розвідок друкував Багдановіч в українському журналі «Украинская жизнь», що виходив у Москві російською мовою. Розвідки ці, друковані межи 1914-м та 1916-м роками, присвячені переважно українській літературі. В цьому ж таки журналі видрукуваний був і великий його нарис «Белорусское возрождение».

Р. 1913-го поет видав свою першу й останню збірку «Вянок»^[24].

Кілька слів про особисте життя Багдановіча. У нього було три «романічні епізоди», як він сам про це говорить: два з них трапилися в Криму, а один — в Ярославі. Другий епізод мав серйозний характер: поет був закоханий, і це навіть одбивалося на його здоров'ї. Про перипетії свого кохання він говорить і в віршах. Всі ці випадки з інтимного життя поета, що ввійшли, як джерело, в його лірику, стверджують висловлену від його батька думку, що почуття кохання в Багдановіча було завсіди надзвичайно чисте. Той образ мадонни, який він змалював у віршах «На вёсцы» й «Вэроніка» та в ранньому оповіданні «Мадонны», являє собою, мабуть, не випадковий плід його фантазії, а сконкретизований ідеал жінки, до якої поет ставиться з надзвичайною повагою.

Восени р. 1916-го Багдановіч закінчив Ліцей і поїхав до Мєнську на службу: там він одержав посаду секретаря в Губерніяльному Продовольчому Комітеті. Працюючи на цій посаді, Багдановіч ще брав участь і в Білоруському Комітеті для допомоги жертвам війни, організовуючи разом з іншими членами цього комітету гуртки молоді та намагаючись надати їм громадсько-освітнього та національно-революційного характеру. В Мєнську ж він працював над теорією поезії, писав статті й вірші. І ті, й ті мали художньо-фолькльористичний характер: статті про народню поезію її вірші народньо-поетичного складу.

Тим часом сухоти розвивалися. Багдановіч кашляв цілими ночами, але мало клопотався про своє здоров'я й працював навіть тоді, як у нього була гарячка. В такому якраз стані написано вірша «Пагоня». Кінець-кінцем, недуга вступила в таку фазу, коли працювати вже не можна було. Йому дали відпустку й грошову допомогу для того, щоб він їхав до Криму. В кінці лютого 1917-го року він і поїхав туди, оселився в Ялті, але поліпшення в здоров'ї так і не настало: він доживав свої останні дні. Увесь час був на ногах, навіть по харчі сам ходив і тільки за тиждень перед смертю, коли йому пішла кров горлом, ліг у постіль. Помер він 25-го (12-го ст. ст.) травня 1917-го року без рідних, без друзів — на самоті. Поховано його на ялтинському цвинтарі, там, де похований і наш земляк поет Степан Руданський.

Останні віршовані рядки М. Багдановіча, що він писав їх ослабілою вже рукою, говорять не тільки про те, що він розумів наближення смерти, але й про те, що, вмираючи, він так само любив життя в його вічній, невмирущій красі:

ў краіне сьветлай, дзе я ўміраю,
ў белым доме ля сіняй бухты,
я не самотцы: я кнігу маю
з друкарні пана Марціна Кухты^[25].

Це так він говорив про «Вянок», про книжку своїх поезій, яку він, умираючи, залишав далекій і любій Білорусі.

III

Поетична спадщина М. Багдановіча складається з двох частин: 1) з творів національно-соціяльного характеру, 2) з творів психологічно-філософських. Перші повстали під вражінням батьківщини, другі — під вражінням тих інтеліґентських кіл, серед яких обертався поет. Характеризуючи ці кола, проф. Замоцін каже: «Він належав до тієї частини інтеліґенції передреволюційної доби, яка рішуче одмежувалася від інтеліґентського міщанства, що жило дрібно-буржуазними ідеалами, але не пристала й до активного революційного руху»^[26].

До творів, написаних під враженням батьківщини, належать насамперед твори національно-соціяльного характеру. Рідна земля — це єдина втіха для хворого поета: він тужить над її горем, живе її надіями. Центральна ідея, що проходить через більшість віршів цього циклю, — національне й соціяльне відродження країни. Багдановіч — пророк цього відродження. В багатьох образах утілює він ідею, якій служив протягом свого недовгого життя. Найкращий із них — це той, що він його дав у сонеті «Паміж пяскоў Егіпецкай зямлі», який для білоруса являє, кажучи словами Дзяржинського, цілу епопею. Сонет цей вийшов дуже сильний тому, що поет влучно порівняв країну, яка стоїть на порозі національно-соціяльного відродження, з засохлим зернятком, що, пробувши кілька тисяч років у саркофагові єгипетської піраміди, все ж таки проросло й викинуло колос, бувши посаджене в землю. Тему для цього сонету Багдановіч узяв, очевидячки, з якогось журналу, де оповідалося про цей дивовижний факт. У нього взагалі була така манера — збирати маленькі факти, окрушини життя, й перетворювати їх у перлини високо-художньої цінности:

Калі ў ракавіну цёмную жамчужніцы
упадзе пясчынка хоць адна, —
жомчугам патроху робіцца яна!
Калі ў дух мой западзе і заварушыцца
там кавалак грубага жыцьця, —
ў жомчуг зьвернецца ён сілай пачуцьця!^[27]

Ось так, напр., написаний вірш «Пагоня», якого автор створив на схилі молодого життя, коли вже його мучила передсмертна гарячка. Нестримні, рвачкі анапести цього віршу цілком відповідають і шаленому бігові стародавньої «Литовської Погоні», і тому болеві, що ним поет реаґував на зраду білоруської інтеліґенції, яка, відцуравшися занедбаної вітчизни, віддавала її, наче бранку, в полон російському самодержавному царатові. В автографі «Пагоні» сам поет зробив таку примітку: «В старому Вільні, на мурі Гострої Брами, висічено міського герба — вояків на скачучих конях. Герба цього Вільно отримало ще за часів Великого Князівства Литовського, і зветься він Литовська Погоня»^[28]. Отже, дрібна деталь, герб стародавнього Вільна на Гострій Брамі, спричинилася до написання віршу «Пагоня». Інколи Багдановічеві поезії національно-соціяльного змісту мають песимістичний нафарб. Такий, напр., вірш «Краю мой родны! Як выкляты богам», написаний у народньо-некрасівському стилі, де фінал звучить трагічно й безнадійно:

Брацьця! Ці зможам грамадзкае гора?
Брацьця! Ці хваце нам сілы?^[29]

Але частіше оптимістичні нотки беруть гору над песимістичними. Дуже часто мотиви відродження Багдановіч сполучає з весняними мотивами («Кінь вечны плач свой аб старонцы!»). В багатьох віршах цього циклю він також ставить питання про соціяльний стан трудящої Білорущини й вирішує його не тільки в дусі народницької романтики, а й конкретніше, закликаючи селян та робітників до протесту й боротьби проти соціяльного пригноблення. Сюди належить такий вірш, як «Мяжы», де поет протестує проти всяких гряниць, що обмежують і земний простір, і людську волю, проти парканів, плотів, обніжків, ровів і державних кордонів, де блискотять вістря багнетів, як символ дикої волі й хижацьких інстинктів. Сюди ж належать такі вірші, яко «Народ, беларускі народ», «З песьняў беларускага мужыка» тощо. Перший із них простотою й силою вислову громадського почуття перевищує всі Багдановічеві вірші соціяльного циклю:

Народ, беларускі народ!
Ты — цёмны, сьляны, быццам крот.
Табою ўсягды пагарджалі,
цябе ня пушчалі з ярма
і душу тваю абакралі, —
у ёй нават мовы няма.
Збудзіўшысь ад грознай бяды,
ўвесь поўны сьмяротнай жуды,
ты крыкнуць ня вольны: «Ратуйце!»
і мусіш ты «Дзякуй» крычаць.
Пачуйце-жа гэта, пачуйце,
хто ўмее з вас сэрцам чуваць!^[30]

Враження від батьківщини дали цілу низку віршів, де Багдановіч описує білоруську природу. В цих віршах він більше лірик, ніж епік. Даючи якийсь малюнок білоруської природи, він удало схоплює якраз її загальні, типові рисі. Це — літературна манера, що її похопив Багдановіч від поетів-символістів. Як і останні, він не любить яскравих, крикливих фарб, а натомість кохається в блідих, пожовклих. Осінь, ніч, зів'ялі квіти, морозні взори на вікнах, замерзле джерело, під яким струмує вода, дрібні зірки, що їх видно тільки тоді, як смеркне, — ось ті образи, які до вподоби припали нашому поетові. Їх ніхто не помічає, крім нього — через те він так і любить їх, і милується ними, як дитина.

Часто-густо зв'язує Багдановіч природу з образами, взятими з білоруської мітології — з лісунами, водяниками, зміїними царями, русалками тошо. Це теж — манера, властива школі символістів, манера, що її подибуємо і в Бальмонта, і в Блока, і в Сологуба, і в Ремізова. Сюди належать такі вірші, як «Хрэсьбіны лясуна», «Падвей», «Зьмяіны цар», «Лясун», «Срэбныя зьмеі» та цикль «У зачарованым царстве». Цикль віршів з центральним образом лісуна — найбільший. Лісун — це похмурий, сумний дід, який, лежачи на вітах, колише бір, або грає, перебираючи пальцями туго натягнуті струни сосон. Інколи він злітає з темних ялин в образі пугача, лякаючи кривавими очима людей, а то просто лежить нерухомо, як пень, під деревом, вигріваючи на сонці стару, коржаву шкуру. Легко догадатися, що в образі лісуна Багдановіч змалював білоруський народ, мрійний і бездіяльний, як і той мітичний дід, що про нього оповідають білоруські казки. Тому то поета й охоплює така туга, коли він стрівається з цим дідом:

Гляджу на яго я уныла, —
на сэрцы і жаль, і жуда:
ўсё зьнікла — і ўдаласьць, і сіла!
Прапала, як дым, як вада!^[31]

Найхарактерніша риса Багдановічевих малюнків з натури — це те, що він їх насичує ідейним, або психологічним змістом. У нього майже не буває природи чистої — вона в нього завжди анімізована, одушевлена, і через неї він часом більше говорить, ніж безпосередньо від себе. Звичайно ідею він розкриває в другій частині віршу, інколи навіть і в останньому його рядку, але буває й так, що він починає з неї, а далі вже йде малюнок природи. Для прикладу візьмімо вірша «Варажба». В ньому поет дав опис природи після грози, але до цього опису додано ще й елемент ворожби, а природа й ворожба об'єднані думкою про майбутнє, в яке хоче заглянути і в яке вірить поет.

Природа — інтимний друг поета. Коли його мучать сумніви, він удається до неї й від неї дістає відповідь, яка заспокоює його. Ось він сидить у темному полі побіля огнища, яке вже згасло, і йому раптом робиться весело: він знає, що під золою тремтить іще червоний жар. Так і в душі не гасне огонь віри, хоч на неї й падає череда нудних, похмурих, сірих годин. Інколи йому досить, вийшовши з хати, подивитися на зоряне небо, щоб на нього знов дихнула молодість:

ўсё ужо прайшло, сплыло вадою, —
моладасьць ня зьнікла, ня прайшла!^[32]

Такі розмови з природою призводять до єднання, до цілковитого злиття з нею: поет увіходить в душу кожної тварини, кожної рослини й кожної речі, він відчуває всяку барву і всякий звук, і, навпаки, ввесь світ, од зеніту і до падиру, дзвінкою рікою протікає через його єство.

Блішчыць у небе зор пасеў;
у полі — рунь і ў небе — рунь.
Да рэчкі лецячы, ўзьляцеў
між імі марай белы лунь.

Кажан пранёсься на крылах,
стракочуць конікі ў траве,
снуюцца мышы па палях,
здаецца — ўсё вакол жыве.

Жыцьцё чуваць з усіх старон,
жыцьцём напоўнены ўвесь мрок.
Ці-ж загубіў плывучы сон
з чырвоных макаў свой вянок?^[33]

Споглядання природи й єднання з нею часом викликають у поета ревізіоністські настрої, коли він з докором дивиться на минуле й питається у себе самого: «Як ти жив досі?» Один із таких його віршів («Ціха па мяккай траве сінявокая ноч прахадзіла»), власне, кінець його, скидається на знаменитий вірш П. Верлена — «Le ciel est, par-dessus le toit». У Багдановіча читаємо:

Час, калі трэба журыцца
душою на сьвежых магілах
пуста пранёсшыхся днёў^[34].

У Верлена:

— Qu’as-tu fait, ô toi que voilà
 pleurant sans cesse,
Dis, qu’as-tu fait, toi que voilà,
 De ta jeunesse?

Взявши на увагу те, що Багдановіч цього Верленового вірша переклав білоруською мовою^[35], можна з певністю сказати, що межи двома наведеними уривками є ґенетичний зв'язок.

Іноді Багдановіч стилізує природу в народньому дусі, вставляючи в вірші уривки пісень. Такий вірш «Вечар», побудований на тлі білоруської пісні «А дзе-ж тая крынічанька, што голуб купаўся?» Вірша «У старым садзе» стилізовано в старофранцузькому дусі^[36].

Поруч з віршами, де Багдановіч описує природу, треба поставити вірші побутового змісту. Більша частина їх припадає на місто, менша — на село. Це пояснюється тим, шо поет краше знав перше, ніж друге. До побутових малюнків він так само ставиться, як і до малюнків з натури, тобто типізує й психологічно оформлює їх. Відпровідний пункт — завсіди якесь незначне явище: комарі навколо лихтаря, хлопчик, що пускає бульбашки, тощо. В сільському побуті поета найбільше цікавлять діти. З великою майстерністю й любов'ю відтворює він стародавній побут, побут манастирських літописців, переписувачів, слуцьких ткаль тощо. Часом тонка іронія звучить у словах поета, коли він говорить про «божественні» речі, освячені тисячолітньою традицією. Ось, прим. перегортає він стародавнього псалтиря, закапаного воском, перечитує псальми, писані чіткою та гарною кирилицею, і душа вже ладна летіти радісно вперед і пити з чистої криниці надхнення, — але раптом цей запал остигає, і на устах поетових зміїться іронічна посмішка:

І бачу я ў канцы няхітрую прыпіску,
што «кнігу гэтую раб божы, дзяк Гапон,
дзеля душы сьпісаў у месьце Воўкавыску
у рок сем тысяч сто васьмы з початку дзён»^[37].

У «Слуцьких ткалях» Багдановіч використав відомий мандрівний мотив про те, як ткаля переплутує взори. Мотив цей знаходимо, між іншим, в «Александрийских песнях» М. Кузміна^[38]. Всі ці вірші М. Багдановіча складають разом окремий цикль, що зветься «Старая Беларусь».

У віршах, писаних на психологічні та філософські теми, поет ставить і розв'язує загальнолюдські проблеми. Не зважаючи на це, він тут суб'єктивніший, ніж у віршах попередньої групи. Крім того, тут більше й песимізму. Песимізм цей, правда, тимчасовий і поверховий. Коріння його треба шукати, поперше, в тій реакційній добі, протягом якої розвивалась творчість М. Багдановіча, подруге, в тодішній філософській та художній літературі (маємо на увазі філософію Шопенгауера й Гартмана та символістичну поезію)^[39]. У вірші, присвяченому Д. Дзябольському, поет каже, що все йде, минає й що суть життя полягає в тому,

што ў іншым месцы пуціна
інакш мо' заблішчыць^[40].

Ту саму думку знаходимо і в вірші, присвяченому С. Палуянові. Така філософія доводить поета до розпуки, і він дивується, що ми в житті завсіди поспішаємо, добре знаючи, що хробак однаково нажене нас коло могили. У такому розпачливому стані він заздрить навіть бездольному Маркові. В цілій низці віршів поет розповідає про свою втому, нудьгу, сум, про те, як він хоче втекти від них у поле, визволитися з неволі. І раптом після цього смутку — бадьорий поклик: memento vivere! («Мы гаворым удвох», «Жывеш ня вечна, чалавек»). В кільканадцятьох віршах поет говорить про кохання, про всі його перипетії, про взаємне й нещасливе кохання, про кохання, сильніше від смерти, тощо. Надзвичайно цікаві вірші на теми про мистецьку самосвідомість поета і взагалі про природу його творчости. Він прирівнює себе до маленької зірки, що ледве мерехтить у небі. Свідомий майстер слова, а не поет «з ласки божої», він поетичну творчість уважає за звичайну потребу людини й каже, що співають не тільки поети, а й жаби. З цього боку дуже цікавий його «Ліст да Ластоўскага», його, так би мовити, літературне credo, де він, ревізуючи одвічні проблеми мистецтва й розв'язуючи суперечку поміж Пушкіновим Моцартом та Сальєрі, стає на бік останнього.

На форму в мистецтві Багдановіч звертав пильну увагу й молодим поетам лишив заповіта, в якому каже, що вірші треба кувати з криці. З боку форми його твори — найцікавіше явище в білоруській літературі. Багдановіч уніс у цю літературу досягнення европейського імпресіонізму й символізму. Сонети, терцини, рондо, тріолети — це незнані до нього в білоруській літературі форми. Стиль Багдановічевих віршів — стислий, лаконічний. Надзвичайно вибагливий і суворий до себе, поет обточував кожне слово. Коли в нього й трапляються якісь огріхи, то це — наслідок недостатнього розвитку білоруської літературної мови, а не його невмілости, чи недолужности.

У стилі, як і в тематиці, спостерігаємо явища реально-пластичного й явища абстрактно-психологічного порядку. Порівнання, напр., маємо, з одного боку, конкретні, а з другого боку, емоціональні. Те саме й з епітетами: з одного боку, маємо зорові епітети, з другого боку — психологічні^[41].

Наприкінці кілька слів про переклади й наслідування. Багдановіч любив книжку і, навіть умираючи, писав про неї. «Мудрай прамовы мёд залацісты» був для нього солодший від меду життя. Багдановіч наслідував не тільки білоруську народньо-поетичну творчість, а й слов'янські та західньо-европейські літератури. В галузі художнього фолькльоризму він — великий майстер. З більших речей, писаних у народньому стилі, треба відзначити такі, як «Мушка-зелянушка», «Максім і Магдалена» тощо. Найбільше перекладав Багдановіч з української літератури (Шевченко, Франко, Кримський, Самійленко, Чернявський, Олесь) та з французької (Верлен, Вергарн тощо). Вплив французьких поетів позначився й на ориґінальних віршах Багдановіча. Ми вже наводили один приклад такого впливу (Верлен — «Le ciel est par-dessus le toit»). Можемо ще послатися на другий: Бодлерів «Spleen» («Quand le ciel bas et lourd pèse comme un couvercle»), безперечно, є джерело для Багдановічевого віршу «Дзесь у хмарах жывуць павукі». Є в Багдановіча переклади й з латинської, німецької та з інших мов. Велика заслуга його, як художника слова, полягає в тому, що він теми й мотиви західньо-европейської літератури ввів у літературу білоруську, збагативши, крім того, ще й мовні засоби останньої. Цей факт та ще гарячі симпатії М. Багдановіча до білоруського відродження й спричинилися до того, що він зайняв видатне місце в історії білоруської літератури, як поет доби відродження.

Михайло Драй-Хмара.

——————

1. Про білоруське відродження див. у М. Багдановіча: «Белорусское возрождение» М. 1916 та в Д. Дорошенка: «Білоруси та їх національне відродження» Кам. 1919.
2. Таку думку висловили Л. Гмирак (Бабровіч): «Беларускае нацыянальнае адраджэньне („Вялікодная пісанка». Вільна 1904—1914) та А. Навіна (А. Луцкевіч): «Пясьняр чыстае красы» («Наша Ніва» 1914, № 8, рец. на «Вянок»).
3. Див ст. З. Бядулі: «Натхненьне і гармонія», присвячену пам'яті М. Багдановіча в зв'язку з третіми роковинами з дня його смерти.
4. За цей час з'явилися нариси білоруської літератури Є. Карського, спеціяльні праці про Багдановіча Ул. Дзяржинського, проф. В. Пічети (1922), М. Пятуховіча, етюд М. Грамики (1923), загальні нариси З. Жилуновіча (1924), огляд А. Узьнясенського (1926) тощо.
5. Докладніше про критику Багдановічових творів у ст. А. Бабареки: «Максім Багдановіч у літературных ацэнках» — «Узвышша» 1927, № 2, 131—126.
6. Працы акадэмічнае конфэрэнцыі па рэформе беларускага правапісу і азбукі. У Менску 1927, 373.
7. Творы М. Багдановіча: вершы — апавяданьні — тэкст — варыянты — увагі. Пад рэд. проф. І. Замоціна, т. I, Менск 1927, XV+504.
8. Основне джерело Багдановічевої біографії — рукописні «Матар'яли да біографії Максіма Адамовіча Багдановіча», що їх р. 1923-го передав Інбелкультові поетів батько й що їх почасти вже й використав проф. І. Замоцін у своїй розвідці: «М. А. Багдановіч — крытычна-біографічны нарыс» — «Узвышша» 1927, № 2, 102—130; № 3, 129—136; № 5, 147—157.
9. «Узвышша» 1927, № 2, 104.
10. Див. «Гродненские Губернские Ведомости» за 1893-й рік.
11. «Узвышша» 1927, № 2, 106.
12. Там само, № 2, 110.
13. Там само, № 2, 112.
14. Там само, № 2, 117.
15. Там само, № 2, 117.
16. Там само, № 2, 117.
17. Там само, № 2, 118—119.
18. Там само, № 2, 121.
19. Там само, № 2, 122.
20. Білоруського сонета (№ 61) видрукувано вперше р. 1914-го, російського (№ 299) переписано для сестри, мабуть, р. 1913-го, а «Листа до Ластовського» датовано 1913-м роком.
21. Творы М. Багдановіча, т. I, Менск 1927, 72.
22. Там само, 359.
23. Там само, 51—52.
24. Див. про неї ст. Я. Плашчинського: «Кніга лірыкі, як мастацкое цэлае» — «Узвышша» 1927, № 1, 117—127.
25. Творы М. Багдановіча, т. I, 115.
26. «Узвышша», № 2, 133.
27. Творы М. Багдановіча, т. I, 191.
28. Там само, т. I, 446.
29. Там само, т. I, 175.
30. Там само, т. I, 56.
31. Там само, т. I, 13.
32. Там само, т. I, 99.
33. Там само, т. I, 129.
34. Там само, т. I, 132.
35. Там само, т. I, 256.
36. Про природу в творах М. Багдановича див. в Ул. Дзяржинського: «М. Багдановіч, як прыродаапісальнік» — «Вольны сцяг» № 1(9) за 1922 р.
37. Творы М. Багдановіча, т. I, 155.
38. М. Кузмин. Сети. М. 1908, 176—178.
39. Про песимізм у творах М. Багдановіча див. ст. проф. М. Піотуховіча: «Цені і святло ў творчасьці М. Багдановіча» — «Полымя» 1927, № 3, 215–222.
40. Творы М. Багдановіча, т. I, 44.
41. Юз. Голомбэк. Дасьледваньне беларускай літаратуры XIX ст. да 1863 г. — «Працы акадэм. конфэрэнцыі», 338—343.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні. Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала в суспільному надбанні в Україні Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років. Автор помер у 1939 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.