Вільна Україна (Грушевський)/Чи Україна тільки для українцїв?
| ◀ Народностям України | Вільна Україна Чи Україна тільки для українцїв? |
По зїздї ▶ |
|
З ріжних сторін до мене звертають ся з трівожними запитаннями, чи се за нашою згодою і відомістю виголошують ся по ріжних місцях такі слова, що Україна тільки для Українцїв, а „кацапам“ звідси треба забиратись, що всякі посади на Українї повинні тепер займати тільки Українцї, а иньшим людям робить тут нїчого. Сї розмови дуже неприємно вражають навіть дуже прихильних для українства людей, а деякі люде поступові, ідейні з не-Українцїв, які по своєму старали ся для краю, беруть собі такі розмови до серця і справдї збирають ся з України перебирати ся до иньших сторін. Не маючи змоги окремо відповідати на такі запитання і заспокоювати затрівожених, я ще раз беру ся за перо, щоб сею дорогою відповісти з усею рішучістю — Нї!
Нї я, нї мої товариші, орґанїзовані Українцї, не згоджували ся з такими поглядами, не мали нїяких таких гадок, навпаки — завсїди проти них виступали, і виступатимуть, бо вони не згідні нї з нашими прінціпами, нї з інтересами України.
Ми думаємо як раз, що Україна не тільки для Українцїв, а для всїх, хто живе на Українї а живучи любить її, а люблячи хоче працювати для добра краю і його людности, служити їй, а не обирати, не експльоатувати для себе.
Всякий, хто водить ся такими поглядами, дорогий співгорожанин для нас, незалежно від того, хтоб він не був — Великорос, Жид, Поляк, Чех. А хто хоче тільки живити ся з працї народньої, бути паразітом, поїдателем солодких кусків — той нам не потрібен, без ріжницї, чи він не-Українець чи Українець.
Виклики про „Україну для Українцїв“ відзивали ся не від нинїшнього дня. Але вони походили від окремих людей, або від дрібних гуртків, які зіставали ся поза межами орґанїзованого поступового Українства. А орґанїзоване українське громадянство безоглядно заявляло ся против них.
Десять лїт тому назад наш визначнїйший письменник В. Винниченко їдко висміяв сих людей, котрі навіть в українських тюрмах не хотїли терпіти кацапів і велїли їм забирати ся до Московщини. В сїй іронїї був глубокий зміст. Поки Росія була вязницею народів, Україна зробила ся тїсною камерою сеї вязницї, й її арестанти, збиті силоміць до купи, позбавлені свободи й інїціативи, не маючи виходу з свого неможливого становища, зривали серце на своїх товаришах, шукаючи між ними ще слабших, ще більш обдїлених долею. На сїм ґрунтї виростав шовінизм, антисемітизм, і всякі иньші викривлення громадської думки. Але в просторій хатї широкої автономії України, котру будуємо на міцних підвалинах російської революції, повинно знайти ся місце всїм користним, активним робітникам, перейнятим бажаннями добра громадянству, без ріжницї їх національности, партийних поглядів й ідеольоґії.
Ріжні вихватки, не згідні з сими нашими прінціпами, походять часом від людей, рознервованих пережитим українським лихолїтєм, нагінками правительства і неприхильністю російського і зросийщеного громадянства. Не хочу тим оправдувати їх, але все таки добачаю в тім деякі „лагодячі обставини“ (смягчающія обстоятельства), коли маємо тут до дїла з людьми, які давнїйше справдї терпіли за своє українство. Але се мабуть буває дуже-дуже рідко. Скільки можу судити, далеко частїйше вихвачують ся з такими шовінистичними гаслами люде, які дуже тихо сидїли підчас попереднїх нагінок на українство і стали виявляти незвичайну прудкість, тільки коли запахло в повітрі печеним.
Вони дїйсно виявляють велику готовість спихати „кацапів“ і займати їх місця з „присвоєним содержанієм, отопленієм, освіщенієм“ й всїми иньшими онерами. Але ся готовість їх не викликає нїякого спочутя в кругах орґанїзованого українства!
Ми навпаки хочемо задержати на місцях всїх старих користних, ідейних робітників, щирих прихильників свободи і демократизму, готових приноровитись до потреб нового житя українського народу і цїлої України. Коли ми виводимо свідомих Українцїв на провідні місця, то тільки для того власне, щоб дати новий напрям, нову орієнтацію дїяльности сих установ і орґанїзацій в умовах визволеного українського житя. Без усякої радости віддаємо ми на се дїло наших товаришів, відриваючи від нашої орґанїзаційної роботи, і вони приймають сї доручення, не як добрий кусок, а як малоприємний обовязок перед даною хвилею.
Потреби української національної роботи — орґанїзаційної, лїтературної й полїтичної — такі великі тепер, що стараємо ся відставляти від неї як найменьше сил, і тому завсїгди готові зіставити кожне місце в руках людини нам созвучної, суголосної, що стоїть на ґрунтї інтересів краю й його людности, признання прав і потреб української більшости, при забезпеченню прав меньшостей. Чим більше буде таких певних і суголосних, солїдарних з нами людей з не-Українцїв, тим лекше буде робота Українцїв і тому вони можуть їх тільки витати тут на Українї.
