Вікіджерела:Проза сьогодні/6 червня
Міртала. (Харків, 1929) | ||
…
— Хто ти така, дівчино? Вона відповіла погамованим голосом: — Я єврейка. Артемідор голосно засміявся. — Коли б ти й інакше якось мені відповіла, то я сказав би тобі, що ти з правдою розминулася. Сонце Азії паленіє в твоєму волоссі й очах. — Сонце Азії не паленіє ані в моєму волоссі, ані в очах. Я вродилася в Римі. — Справді? І, присягаюся Юпітером, не завдаєш Римові сорому. Кумедно трохи бренить латинська мова в твоїх устах, але це робить тебе за незвичайнішу ще, а кожна незвичайність є тепер за пристрасть у римлян. Як тобі на ім'я? — Міртала. — І це ім'я також незвичайне. Де живеш? — На Затибрю. — Шкода мені тебе. Моя нога не ступала там ніколи… З хвилину ще поглядав він на неї й повернув до своєї праці. По якімсь часі знову поглянув униз, ніби хтів переконатися, чи не пішла вона ще. Та вона стояла, все на тому ж місці, затопивши кудись в далечінь замріяні очі, склавши на грудях руки. Пасмо сонячного проміння, продершися під кружґанкові карнизи, розогнювало в її волоссі та гаптуванні, що звисало їй з пліч, тисячі іскор. В очах митця з'явилося щось подібне немов до захвату. — Чи це твоя робота? — запитав. — Моя, — відповіла вона і з певною пихою розвинула, як довга, котрусь стьожку. — Чудове мереживо! — вигукнув художник, цілою вже постаттю схиляючись додолу. — Звідки береш зразки? — Давно вже укладаю їх сама. Імпровізаторка я… — Арахна! мушу приглянутися зблизька до тебе й до твоєї праці! |
||