Вікіджерела:Проза сьогодні/27 листопада

 
В теорії Русин вимагає від жінки чимало, але в практицї він не страшний. На папері і в дискусіях про жінку він вимагає образованя, жадає самостійности, артизму, музики, ба навіть він признає і потребу жінки лїкарки але в дїйснім житю він інодї каже: „Жінка се, або те нїколи не зрозуміє, а наколи і зрозуміє, тодї певно не будемо ми (себ то мужчини) нїколи ситі, а білє наше не буде бездоганної чистоти“. Він нїколи не повірить, що образована жінка може бути доброю матерію і ґаздинею; що в міру — як її інтелїґенція розвиваєть ся, міцнїє в нїй і почутє обовязку. Русин недовірчивий. Се сумний об'яв — але нема де правди дїти — він є. Тому він і нїколи не скаже, як артистичний Француз: — „А сьвіт жінки нехай буде такий широкий, яким він дїйстно є.“ Він годить ся, щоби вона глядїла на Русь. Поза межі її — обійдеть ся. Там Поляки, там Нїмцї, там знов „Москалї“ і т. д. все те „чуже“ і не своє „питоме,“ — а вже до Шведок, і инших… де вже Русинцї очи до неї завертати? „Ти, жінко, пазь хату і дїтей, і гляди (хоч Русинка… з природи вже… сама… пропадає за працею і обовязками), щоби я під жолудковими ідеями не терпів. Я Русин і люблю лиш своє „питоме“.