Вікіджерела:Проза сьогодні/22 листопада

Смок Беллю. (Німеччина, 1948)

 

Смок почалапав назад до свого маленького табору. Шорті, що саме скінчив промивати пісок, вибухнув, побачивши його.

— Ось маєте — гукнув Шорті, простягаючи миску. Подивіться сюди. Брудна золота каша! Тут принаймі буде на дві сотні. Воно лежало з самого верху піску. Я багато вештався тут, але ніколи не бачив нічого такого, як ось у цій мисці.

Смок кинув байдужий погляд на золото, налив собі чашку кави і сів. Джой відчула, що щось трапилося і кинула на нього стурбований, запитливий погляд. Шорті розгнівала байдужість товариша до його відкриття.

— Чому ви не радієте? — спитав він. — Ми здобули тут таке золото, а ви навіть і носа не хочете повернути до цієї миски?

Раніш ніж одповісти, Смок відпив ковток кави.

— Шорті, чим наші обидві заявки нагадують Панамську протоку?

— Що це за відповідь?

— Східній вхід до Панамської протоки лежить на захід від західнього входу. От вам і все.

— Далі, — сказав Шорті: — я не розумію нічогісінько.

— Себто, Шорті, ви зробили обидві наші заявки на великому коліні, що скидається на кінську підкову.

Шорті поставив миску з золотом і встав.

— Далі, — повторив він.

— Верхня віха числа двадцять вісім на десять футів нижче за нижню віху числа двадцять сім.

— Ви, Смоку, думаєте, що ми не маємо нічого?

— Гірше, ніж це. Ми маємо на десять футів менше від нічого.