Тепер розглянемо другий спосіб, тобто, коли не шляхом злочину чи іншого осоружного насильства, а при помочі своїх співгромадян хтось стає володарем своєї батьківщини. Таке правління можна назвати правним. Щоб до нього дійти, то не треба мати ні заслуг, ні щастя, треба лише сприту й хитрунства. Отже, до такого володарства треба доходити через прихильність народу, або через прихильність можніх; бо в кожному місті знаходяться ці два гурти зроджені з того, що народ не хоче, щоб над ним панували і гнобили можні, а можні хочуть панувати й гнобити народ. Ці два суперечні змагання доводять до одного з трьох наслідків: або до володарства, або до вольности, або до безладдя. Володарство видвигає або народ, або можні, залежно від того, яка з цих двох сторін має до того нагоду. Бо можні, бачучи, що не видержать напору народу, починають висувати одного зі своїх і роблять його володарем, щоб могти в тіні його влади задовольнити свої апетити. Так і нарід, бачучи, що не встоїться під напором можніх, висуває одного зпоміж себе і робить його володарем, щоб у його авторитеті знайти оборону. Той, що приходить до влади при помочі можніх, удержується з більшими труднощами, ніж той, що приходить до влади при помочі народу: бо він, оточений багатьма такими, яким здається, що дорівнюють йому, — не може ними ні послугуватися, ні приказувати їм, як хотів би. А той, кого робить володарем прихильність народу, стоїть сам, біля нього або немає нікого, або є дуже мало таких, щоб не були готові коритися йому. Крім того, не можна чесним способом задоволити можніх, не кривдячи інших.