Володар/Про правне володарство
| ◀ Про тих, що злочином дійшли до володарства | Володар пер.: Михайло Островерха Про правне володарство |
Як треба оцінювати сили всіх володарств ▶ |
|
Тепер розглянемо другий спосіб, тобто, коли не шляхом злочину чи іншого осоружного насильства, а при помочі своїх співгромадян хтось стає володарем своєї батьківщини. Таке правління можна назвати правним. Щоб до нього дійти, то не треба мати ні заслуг, ні щастя, треба лише сприту й хитрунства. Отже, до такого володарства треба доходити через прихильність народу, або через прихильність можніх; бо в кожному місті знаходяться ці два гурти зроджені з того, що народ не хоче, щоб над ним панували і гнобили можні, а можні хочуть панувати й гнобити народ. Ці два суперечні змагання доводять до одного з трьох наслідків: або до володарства, або до вольности, або до безладдя. Володарство видвигає або народ, або можні, залежно від того, яка з цих двох сторін має до того нагоду. Бо можні, бачучи, що не видержать напору народу, починають висувати одного зі своїх і роблять його володарем, щоб могти в тіні його влади задовольнити свої апетити. Так і нарід, бачучи, що не встоїться під напором можніх, висуває одного зпоміж себе і робить його володарем, щоб у його авторитеті знайти оборону. Той, що приходить до влади при помочі можніх, удержується з більшими труднощами, ніж той, що приходить до влади при помочі народу: бо він, оточений багатьма такими, яким здається, що дорівнюють йому, — не може ними ні послугуватися, ні приказувати їм, як хотів би. А той, кого робить володарем прихильність народу, стоїть сам, біля нього або немає нікого, або є дуже мало таких, щоб не були готові коритися йому. Крім того, не можна чесним способом задоволити можніх, не кривдячи інших. Та інакше з народом: бо стремління народу є чесніші, ніж можніх: перші, хочуть гнобити, другий, не хоче бути гноблений. Треба ще додати, що перед неприхильно настроєним народом володар ніколи не зможе забезпечитися, бо має перед собою велике число; перед можніми може забезпечитися, бо їх є мало. Найгірше чого володар може сподіватися від неприязного йому народу, це — коли цей нарід покине його. А від можніх, неприязних йому, не лише мусить берегтися, щоб його не покинули, а ще й щоб не виступили проти нього. Бо можні більше обачні й хитрі, заздалегідь подумають про свій рятунок і пошукають прихильности того, хто — як сподіються — стане переможцем. Далі, володар мусить неодмінно жити з тим самим народом, але може жити без тих самих можніх. Кожного дня він може їх створити і згубити, надавати або відбирати, коли це йому сподобається, їм їх повагу. Для ясности скажу, що можніх треба ділити на два гурти — або вони поступають так, що зовсім вяжуться з твоєю долею, або ні. Тих, що віддано служать, а які не є захланні, треба обдаровувати почестями й любити. Тих, що не є віддані, треба оцінювати в двоякий спосіб: коли роблять це з боязливости, або з туподумства, тоді мусиш ними послуговуватися, а зокрема тими, що є людьми доброї ради, бо як матимеш успіх, то славитимуть тебе, а в час недолі не маєш чого лякатися їх. Але коли не віддані тобі з розрахунку або з честолюбства, тоді це знак, що думають більше за себе, ніж за тебе. Володар мусить бути перед ними обережний і мати їх за явних ворогів, бо в лихій годині вони причиняться до його руїни. Той, хто стає володарем з прихильности народу, мусить удержати його приязнь до себе. А це прийде йому легко, бо народ хоче, щоб його тільки не гнобили. Той же, що стає володарем з волі можніх проти волі народу, повинен передусім робити все, щоби прихилити його до себе; це піде йому легко, коли візьме народ під свою опіку. В цім випадку народ іще більше прихиляється до володаря, ніж коли б той дійшов до влади з його волі. Бо коли люди зазнають добра від того, від кого сподівалися зла, тоді почуваються ще більше зобовязані свому добродієві. Отже, володар може прихилити до себе народ багатьма способами, які, залежно від випадку, ріжняться; отож, годі дати тут певне правило. Тому й не буду про це розводитися. Скажу тільки, що володареві необхідно мати приязнь народу. Інакше, в годині скрути не матиме нізвідки рятунку. Набід, володар Спарти, видержав напір усієї Греції і звитяжного римського війська й оборонив перед ними свою батьківщину і державу. Для цього у хвилину небезпеки йому вистачило лише прихилити до себе кількох із аристократії. А коли б народ був до нього ворожий, то це було б йому не вистачило. І хай ніхто не думає опрокинути мою думку отією перестарілою приповідкою, що хто шукає підстави в народі, той будує на болоті. Це є правдою тільки тоді, коли приватна людина опирається на народі і жде, що той визволить його з рук його ворогів чи від уряду. В цьому випадку міг би бути часто одурений. Таке скоїлося в Римі Ґракхам, а у Фльоренції Мессерові Джіорджіо Скалі. Але, коли володар опирається на народі, коли вміє приказувати, коли не тратить відваги у біді, сильний духом, коли не занедбає потрібних приготувань і своєю бадьорістю та енерґією підтримає дух загалу, тоді такого володаря нарід ніколи не зрадить, а він переконається, що знайшов гідну опору. Такі володарства звичайно падають тоді, коли переходять до абсолютистичного устрою. Бо тоді ці володарі або виконують владу самі або за посередництвом урядовців. У цьому другому випадку їх становище хиткіше і небезпечніше, бо в усьому вони залежні від волі тих громадян, яким доручена магістратура. Ці останні, надто в часах непевних, можуть дуже легко забрати у володаря державу, бунтуючися проти нього, або відмовляючи йому послуху. Такий володар у хвилині небезпеки не матиме часу захопити абсолютну владу у свої руки, бо і громадяни, і піддані, які звикли слухати приказів урядовців, у тих непевних хвилинах не схотять його самого слухати. Бо в сумнівних часах завсіди матиме брак людей, яким він міг би довіряти. Крім того, такий володар не може рахувати на те, що бачить у часи миру, коли громадяни мають потребу в державі — тоді кожен спішить, кожен обіцяє, кожен хоче вмерти для нього, коли смерть далека. Та в бурхливих часах, коли держава потребує громадян, тоді знаходиться їх небагато. Цей досвід є тим більше небезпечний, що можна його зробити лише раз. Тому, мудрий володар мусить продумати над способом, при якому його громадяни завсіди й у кожну пору, яка б вона не була, потребували б його, щоб завсіди були йому вірні.