Вікіджерела:Проза сьогодні/19 січня
|
На волі. (Львів, 1921) | ||
|
…
Отаман обїхав ряди свого війська, оглянув зброю, всміхнувся і сказав: — Може послухаєте казки, так я розкажу? — Просимо!.. Просимо!.. — загуло в рядах. Отаман одїхав де-кілька кроків назад. Став лицем до свого війська і почав свою промову-казку: „Жив був такий Іван. Як вмірав його дбайливий батько, то залишив йому багато всякого добра. Іван жив собі так, як припало. Надбане батьком добро тліло в коморах, або розтягалося сусідами, але це Івана мало що турбувало. Люде на нього не звертали ніякої уваги і він навіть сам гаразд не знав — господар він, чи так собі щось… Але одного разу прийшло йому на думку заставити людей звернути на себе увагу. Спродав він чимало батьківського добра і справив собі з самого щирого золота не то корону, не то колпака. Було якесь урочисте свято. Він взяв собі свого золотого колпака і пішов до церкви. Йде собі гордо, а сам такий нужденний, обірваний, непоказний… Тільки — що голова його сяла на всю вулицю й викликала заздрість. „Дивіться, — казали люде, — як це він перемінив собі голову?! Тож був такий нікчемний!.. В такій шапці, чого доброго, навіть королі не ходять… Давайте заберем в нього цю шапку й поділимо між собою!“ — і накинулись на нього, як голодні собаки. Спочатку пробував був боронитися, але дарма… Звідусіль оточили його, навалилися гуртом і давай шарпати на всі боки. Одні рвуть до себе, а другі до себе, а в самих очі так світяться… Оступився Іван на бік, кинув колпака на дорогу і дивиться, що буде далі?.. Коли бачить, а ті, що напали на нього, вже самі перегризлися. В одного підбиті очі, в другого розбита голова, а треті так захехекались, перетомилися, що ледви дишуть. Підійшов він тоді до тину, виломав добру частоколину й давай молотити на ліво й на право. Довго ще вовтузились вони, але свою золоту шапку він таки повернув собі. Правда, що то вже не була шапка, а так щось золоте, з чого він всеж таки надіявся щось зробити. Повернувся до дому і сказав сам до себе: „Не буде по вашому, а по мойому. Як знищили мені золоту шапку, так я собі золотий вінок зроблю“… І зробив Іван золотого вінка, наклав його на голову і знов пішов до церкви. Дивилися люде на нього, заздрили йому, але вже нічого не казали і не думали нападати, бо в його руках була здоровенна частоколина“… |
 | |
 | ||