Вікіджерела:Проза сьогодні/13 вересня/1
|
Люборацькі. (Київ; Ляйпціґ, 192?) | ||
|
…
Не вспіла пані-матка на стіл подати, бо приїхали гості — сусідський таки пан-отець: була неділя, то для кожного вільний час. Почалась учта. А попи — народ учтивий, — куди! нікому не жалують хліба-соли. Випили по чарці, що один Бог, далі по другій. — Що ж, — кажуть, — варт чоловік без пари? — Та Бог в Тройці пребуває! — Та хіба в нас не чотири евангелисти? — ЕІ як на руці чотири пальці, то каліка: треба щоб пять було. — Шість день Бог творив світ. — А в сьомий почив од всіх діл своїх. — Та не так-бо, — каже Люборацька, — а ось як: премудрость созда собі дом і утверди стовпів сім. — Га-а-а! добре, мамуню! ій-Богу добре! — заговорив гість, хитаючись і хапаючись цілувать її в руку. Поставили й „сьомий стовп“… А як долічились через дванадцять апостолів, чотирнадцять посланій Павлових та зближались до сорока святих, то й самі стовпами поставали. Й на день засіріло. — Пора мені до дому, — каже гість. — Та ще по чарочці! — заговорив о. Гервасій. — По одній, — додала його пані-матка, — щоб знаєте… А! — додала, — хай нашим ворогам тяжко! — й держачи в руках чарку з „православною“, почала приспівувати, а пан-отці підтягати: Зажурилися вороги, |
 | |
 | ||