тоді давай мені книжку. А тепер на що вона мені? Та й те сказать, що теперішні книжки перепорчені, — давних правдивих нема, попереводили.
— Бач! тобі погано, що не вмієш читати, а Масю до науки не хоч везти.
— Вона ж уже вміє по книжці молитись, то чого ж більше?
— Сього мало по теперішньому світі. От послухала б єси Росолинського, то не так би заговорила.
— А він хіба з Богом говорив?
— Та дурна твоя голова жіноча, — сказав пан-отець, — хіба як з Богом не говорив, то вже й віри йому не няти?
— А чого ж ти віриш у його, як турчин в місяць? хіба він знає, куди до раю навпростець?
— Эт! кому що, а курці просо! — заговорив пан-отець із серцем, і аж сплюнув. — Дай-но чого перекусити, а то аж кишки сваряться, — додав далі.
Не вспіла пані-матка на стіл подати, бо приїхали гості — сусідський таки пан-отець: була неділя, то для кожного вільний час. Почалась учта. А попи — народ учтивий, — куди! нікому не жалують хліба-соли. Випили по чарці, що один Бог, далі по другій.
— Що ж, — кажуть, — варт чоловік без пари?
— Та Бог в Тройці пребуває!
— Та хіба в нас не чотири евангелисти?
— ЕІ як на руці чотири пальці, то каліка: треба щоб пять було.
— Шість день Бог творив світ.
— А в сьомий почив од всіх діл своїх.
— Та не так-бо, — каже Люборацька, — а ось
