Доля. (Львів, 1897)

Хмура осїнь. Голосїння
Безвідрадне сьвітове
Зворушає знов болїння,
Моє бідне серце рве.
 Проминуло життє втїшне…
 Ледви дишу, весь поблїд;
 Спогадавши про колишне,
 Гірко плачу йому в слїд.
Що-ж? До краю треба плутать;
Вітер лютий дме в кістки,
Мов те листя мене крутить
Та швиря на всї боки.