Доля. (Львів, 1897)

Днї безслїдно минають за днями,
Рік за роком кудись уплива;
Розпрощавсь я з чудовними снами,
Моє серце нудьга розрива.
 Всюди хмарно від думки сумної,
 Безнадїйність як молотом бє…
 Де подїтись від кривди земної…
 Хиба в небї? Так крил не стає?