Сон черницї.

Не палю я лампадки північної,
Не читаю канону вечірнього…

Де подїтись від думоньки грішної,
Захиститись від чару надмірного?

Він приснив ся у снї нерозгаданім
Осяйнїйш великодної сьвіченьки;
З його шат мов би віяло ладаном,
Бігли промінї з ясного личенька.

Наче маріння тихе, небачене,
Він прилинув з гадками напасними,
Стурбував серце, Богу призначене,
Доторкнувсь либонь кучерів пасмами.

Він шептав, в очах туга сьвітила ся:
„Годї вік свій губить між могилами;
Чи вона-ж кароокій судила ся?
Покохай, бий ся з вражими силами!

Глянь на тих, що неправдою зжурені
Все шукають братерства, болїючи;
Працюй з ними, кинь стїни нахмурені,
Чорну одїж скидай, не жалїючи!“

Тай замовк; легше мрії принадної
До простору пурхнув неимовірного…
Не палю я лампадки кімнатної,
Не читаю канону вечірнього.