Друже-брате сумний, брате змучений мій,
Хто-б нї був ти, з журби не хились:
Хай неправда і зло люд катують нїмий,
Нехай сльози кругом розлились,
В потоптаннї, в нарузї сьвятий ідеал,
І струмцями невинна бє кров: —
Вір: настане пора, і загине Ваал, —
З неба вернеть ся сьвітла любов!
Не в кайданах вона, не в терновім вінцї,
Не з хрестом на раменах важким, —
До нас прийде, а з сьвіточем слави в руцї,
Непоборота в силї нїким.
І не буде на сьвітї нї злоби, нї слїз,
Нї безхрестих могил, нї рабів,
Нї цупких бідування пекельних залїз,
Гидких шибениць, згубних мечів.
О, мій друже! Се так! Се не мрія блудна,
Не надїя безумця пуста:
Подивись, — люте зло все живе розпина,
Чорна ніч через край огорта!
Мир не стерпить тих мук, захлебнеть ся в крови,
Остогидїє дур боротьби, —
І згадають усї про завіти любви,
В тузї звернуть до неї мольби!
|
