Вікіджерела:Поезія сьогодні/20 листопада

Євген Гребінка

Струни. Антольоґія української поезії. (Берлін, 1922)

СОНЦЕ ТА ХМАРА.

Байка.

Ось сонечко зійшло і світить нам, і гріє,
 І Божий мир, як маківка, цвіте;
На небі чистому ген хмара бовваніє, —
Та хмара надулась і річ таку гуде:
 «Що вже мені це сонце надоїло!
 Чого воно так землю веселить?
Хоч я насуплюся — воно таки блищить.
 Я полечу йому на зустріч сміло,
 Я здужаю його собою затемнить!»
Дивлюсь — і хмарами пів неба замостило,
 На сонечко, мов ніччю, налягло…
 А сонце вище підпливло
 І хмари ті позолотило.