ворожити

Ворожи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить. Ном. № 233. 2) — коло чо́го. Возиться с чем, что-то делать с чем. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали. Ном. № 12831.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28


Ворожи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить. Ном. № 233. 2) — коло чо́го. Возиться с чем, что-то делать с чем. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали. Ном. № 12831.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937


Ворожи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить. Ном. № 233. 2) — коло чо́го. Возиться съ чѣмъ, что-то дѣлать съ чѣмъ. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали. Ном. № 12831.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924