Володар/Про речі, за які людей, а зокрема володарів хвалять або гудять

XV.
ПРО РЕЧІ, ЗА ЯКІ ЛЮДЕЙ, А ЗОКРЕМА ВОЛОДАРІВ ХВАЛЯТЬ АБО ГУДЯТЬ

Тепер іще залишається узяти під увагу: як володар повинен обходитися зі своїми підданими і приятелями. А що я знаю, що неодин уже писав про ці речі, то боюся, що мене візьмуть за хвалька, як я в обговорюванні цього предмету підійду до нього з іншого, як звичайного досі, боку. Але що наміряю написати річ хосенну для того, хто на тім визнається, то видалося мені краще триматися дійсної суті речі, ніж уяви про неї. Багато людей уявляли собі республики і володарства, яких ніколи не бачили, ані не знали про них у дійсності. Бо між тим, як живеться і як треба жити, така ріжниця, що той хто не дивиться на те, що робиться, тільки на те, що треба робити, — той замісць рятунку, приготовляє радше свою руїну. Бо чоловік, який усюди хоче робити тільки добро, мусить нарешті упасти серед більшости тих, які не є добрі. Тому й необхідним є для володаря, який хоче вдержатися, навчитися бути недобрим, стаючи таким або ні, як того вимагає потреба. Отож, залишивши на боці фантастичні ідеї про неіснуючого володаря і говорючи тут тільки про дійсні речі, скажу, що всі люди, в якім часі вони не жили б, зокрема володарі, бо винесені найвище, виріжняються прикметами, які приносять їм або ганьбу, або похвалу. А саме: одного уважають за великодушного, іншого за недотепу, — misero — уживаючи тосканського вислову, — бо „скупий” у нашій мові окреслює того, що крадіжжю бажає збагатитися, а недотепа, misero, це той, що не вміє дати собі ради з тим, що має; — один має славу щедрого, другий славу деруна, один жорстокого, другий милосердного, один віроломника, другий такого, що дотримує віри, один розманіжений і нікчемний, другий жорстокий і відважний, один залюдяний, другий гордий, один розгнузданий, другий чеснотливий, один щирий, другий хитрий, один твердий, другий легкодух, один поважний, другий необачний, один реліґійний, інший безбожник, тощо. Я знаю, кожен скаже, що було б найкраще, якби володар із усіх наведених прикмет та мав тільки добрі. Але, як їх усіх не можна мати, ані в собі виплекати, бо людська природа на це не дозволяє, то володар повинен бути на стільки мудрий, щоб умів не дати себе зганьбити тими пороками, через які міг би втратити владу і стерегтися, як може, перед іншими; як не може, — хай занадто тим не журиться. А ще — хай не боїться стягнути на себе ганьбу за ті хиби, без яких важко було б урятувати державу. Бо добре розміркувавши над тим усім, зауважимо, що не один вчинок, який здається нам чеснотою, на практиці довів би нас до руїни; другий, хоч і здаватиметься нам хибою, на практиці приведе до безпеки й успіху.