Володар/Про великодушність і скупарство

XVI.
ПРО ВЕЛИКОДУШНІСТЬ І СКУПАРСТВО

Починаючи від перших вищеназваних прикмет, кажу, що добре є здаватися великодушним. Але великодушність виявлена так, що тебе за такого мають, шкодить тобі; бо як ти виявляєш великодушність як цього вимагає етика як її треба виявляти, то ніхто про це не довідається, і тебе уважатимуть не за великодушного, а за скупаря. А все таки, коли хочеться зазнати між людьми слави великодушного, тоді треба не занехати нічого, щоб жити пишно і гучно. Але це доводить до того, що володар вичерпає на це всі свої засоби і, врешті, щоб удержати славу щедрого, буде примушений обтяжувати народи податками й хапатися уживати всіх інших засобів, аби здобути гріш. Задля цього його піддані починають його ненавидіти, а інші тратять пошану до нього, бо став бідним. Таким робом, він, що своєю щедрістю скривдив багатьох, а ущасливив немногих, терпить від першої-ліпшої халепи і гине при найменшій небезпеці. Коли ж, бачучи небезпеку, схоче змінити свою систему, тоді зараз упаде на нього неслава скупаря. Тому, коли володар не може пописуватися чеснотою щедроти без шкоди для себе, без того, щоб його щедрість не набрала розголосу, — тоді не повинен, як є мудрий, журитися, як його назвуть скупарем. Бо з часом завсіди матимуть його за великодушного, як зауважать, що при його ощадності його доходи йому вистачають, що він може оборонитися проти того, хто на нього іде війною, відважуватися на ріжні підприємства, не обтяжуючи народу. Тоді усі зауважать, що властиво є він щедрий супроти тих, у яких нічого не забрав, а яких є безліч, скупий же тільки супроти тих, яким нічого не дає, а яких є небагато. В наших часах бачимо, що лиш ті докопували великих діл, яких мали за скупих. Усі інші кінчили руїною. Папа Юлій скористав із своєї слави щедрого, щоб осягнути папський трон. Потім уже й не думав цю славу при собі задержати, щоб могти піти війною на короля Франції. І стільки воєн провадив потім, не накладаючи на своїх підданих надзвичайних податків, бо мав на них іздавна заощаджені гроші. Теперішний король Еспанії, коли б йому залежало на славі щедрого, то ніколи не зробив би стільки щасливих походів. Тому то володар мало повинен журитися тим, що його ославлять скупим, аби лиш він не обкрадав підданих, умів оборонитися, не став ні бідним, ні погордженим і не був присилуваний стати деруном; бо скупість, це одна з тих вад, які держать його на володарстві. А коли б хтось сказав: адже Цезар своєю щедрістю здобув собі владу та багато інших, тому, що уходили за щедрих, дійшли до найвищих гідностей, то на це відповім: або ти вже є володарем, або хочеш ним щойно стати. В першому випадку, ця щедрість є шкідлива, а в другому, є навіть необхідна, щоб тебе мали за щедрого. Саме Цезар був одним із тих, що хотів дійти до влади в Римі. Але потім, як уже до неї дійшов, то коли б жив довше й не обмежив своїх видатків, — згубив би імперію. Якже ж знову хтось сказав би мені: багато було володарів, які з військом доконали великих річей, хоч і мали славу щедрих, відповідаю: або володар розтрачує своє і своїх підданих, або власність інших. У першому випадку, мусить бути ощадний, у другому не сміє оминати нічого, щоб бути щедрим. Бо володар, що в поході з військом живе зо здобичі, з рабунків і з контрибуцій, розтрачуючи чуже добро, мусить бути щедрим: інакше, за ним не пішло б військо. А з тим, що не є твоє, ні твоїх підданих, можна бути якнайщедрішим, як був Кир, Цезар і Олександер. Бо розтрата чужого добра не тільки не віднимає тобі доброї слави, а ще й додає її тобі. Коли ж ти розтрачуєш твою власність, тоді це шкодить тобі. Нема нічого такого, щоб так зуживалося, як щедрість, бо як ти з неї робиш ужиток, то тратиш здатність робити це далі, і стаєш або бідним і погордженим, або як хочеш оминути нужди, стаєш зненавидженим і рабівником. А володар у першу чергу повинен стерегтися двох річей: бути погордженим і зненавидженим; до одного і другого доводить тебе щедрість. Тому, краще мати славу скупаря, що хоч і стягає на тебе неславу, але не ненависть, — ніж, гонячи за славою щедрого, неминуче стягнути на себе славу рабівника, що спричиняє і неславу, і ненависть.