Володар/Про нові володарства, які треба здобувати власною зброєю і відвагою
| ◀ Як треба рядити містами і володарствами, які заки були зайняті, жили своїми правами | Володар пер.: Михайло Островерха Про нові володарства, які треба здобувати власною зброєю і відвагою |
Про нові володарства, які треба здобувати чужими силами і щастям ▶ |
|
Хай ніхто не дивується, що я, говорячи про нові володарства, про володаря і про державу, наводжу найславніші приклади. Бо майже завсіди люди йдуть шляхами, що їх проклали інші й у своїх ділах наслідують інших; хоч і не можемо докладно триматися тих шляхів, ані осягнути досконалости тих, яких наслідуємо, то все ж таки, розсудлива людина мусить завсіди йти слідами тих великих людей, які є гідні того, щоб їх наслідувати; щоб, як не дорівняти їм, то бодай хоч у дечім наблизитися до них. Таке саме роблять мудрі лучники. Як бачать, що ціль за далека, а знають як далеко і з якою силою несе їх лук, то міряють багато вище, ніж сама ціль. Не на те, щоб стрілою осягнути ту височину, а на те, щоб, міряючи вище, потрапити в саму ціль. Отож, кажу, володарства зовсім нові, де є новий володар, більше чи менше важко удержати, в залежності від більшої чи меншої відваги того, хто здобуває їх. Тому, як хтось із приватної людини стає володарем, а стається це або завдяки його відвазі, або щастю, то одна чи друга з тих двох причин помагають побороти бодай частинно багато перепон. Проте, хто менше вірив щастю, той держався довше; легше вдержатися ще й тому володареві, який, не маючи своєї держави, примушений жити в новій особисто. Та переходячи до тих, що через власну відвагу, а не через фортуну стали володарями, скажу, що найвизначніші з них це Мойсей, Кир, Ромуль, Тезей та інші. І хоч про Мойсея не треба говорити, бо він був виконавцем того, що Бог по своїй волі йому доручив, проте, вартий подиву за ту ласку, яка робила його гідним розмови з Богом. Та як приглянемося Кирові й іншим, які здобули чи оснували королівство, то всі вони для нас будуть гідні подиву. А як візьмемо під увагу їх діла й особливі їх установи, то вони не дуже будуть відріжнятися від діл Мойсея, хоч цей мав такого великого учителя. Просліджуючи їх діла і життя, побачимо, що вони нічого іншого не мали від фортуни як лише нагоду, яка дала їм матеріял, якому вони могли надати бажану їм форму, яка їм здавалася придатною. Без тієї нагоди їх відвага була б згасла, а без тієї відваги даремною була б нагода. Тож, для Мойсея було конечним знайти народ Ізраїля в Єгипті, що його поневолюють і гноблять Єгиптяни на те, щоб він хотів позбутися ярма неволі і пішов за ним. Треба було, щоб Ромуль не міг залишитися в Альбі; щоби по його уродженні його покинули, щоб він став королем Риму та основником нової батьківщини. Треба було, щоб Кир прийшов до Персів тоді, коли вони були невдоволені володарством Медійців, а Медійці щоб були зледащілі і знікчемнілі від довгого миру. Якби Атенці не були розсіяні, то Тезей не міг би виявити свого геройства. Нагоди, як бачимо, зробили цих провідників щасливими. А незвичайна їх мудрість зробила те, що вони хопилися тієї нагоди і свою батьківщину зробили славною і найщасливішою. Ті, що, йдучи подібним шляхетним шляхом, доходять до володарства, здобувають його з труднощами, але вдержують легко. І труднощі, які мають при здобуванні володарства, зроджуються частинно з нового ладу і звичаїв, які мусять вони вводити, щоби поставити на міцних підставах свою державу і свою безпеку. Мусимо знати, що немає речі важчої у виконанні, ні більше сумнівної щодо успіху, ні небезпечнішої у кермуванні, як заведення нового ладу. Бо всі ті, яким при старім ладі було добре, будуть реформаторові неприятелями, а ті, яким новий лад міг би бути добрий, будуть йому непевними приятелями. Обережність млавих приятелів походить дещо зо страху перед противниками, які були задоволені зо старих прав, а дещо з недовіря людей, які не вірять у корисність нових порядків, поки не переконає їх у тім досвід. Ото й буває таке, що скільки разів противники мають нагоду напасти, нападають із незвичайним завзяттям, а ті інші бороняться слабо, так що володар гине разом із ними. Тому, необхідно, щоб ліпше зрозуміти це питання, приглянутися — чи ці реформатори стоять власними силами, чи залежні від інших. Тобто: щоби перевести їх діло, вони мусять просити чи можуть примусити. В першому випадку — завсіди вийдуть зле і до нічого не доведуть. Коли ж є залежні від самих себе і можуть примусити, тоді рідко коли їм не вдасться. Тому то всі озброєні пророки — перемагали, а обеззброєні — гинули: бо, крім сказаного, вдача народів є змінлива: легко переконати їх у чомусь, але важно вдержати їх у тому переконанні. Тому, треба улаштовуватися так, що як вже не вірять, то щоб силою примусити їх вірити. Мойсей, Кир, Тезей і Ромуль не були б могли довести до того, щоб слухали їх законів, якби були неузброєні. Як у наших часах скоїлося з ченцем Джіролямом Савонаролою: згинув разом із ділом своєї реформи, як лиш юрба почала не вірити йому, а він не мав способу вдержати тих, що йому повірили. Отож, усі такі реформатори мають великі труднощі у поступованні й усі небезпеки стоять на їх шляху. Лише своєю відвагою можуть усе те перемогти. І як тільки переможуть усі труднощі і небезпеки, а їх почнуть шанувати, то вони, знищивши тих, що їм завидували, стоять сильні, певні, шановані і щасливі. До тих великих прикладів хочу додати один меншої ваги: про Гієрона Сиракузського. Він із приватної людини став володарем Сиракузи. Від щастя не дістав він нічого, крім нагоди. Бо сиракузанці, що були поневолені, вибрали його своїм провідником і тоді він заслужив собі на те, що вони зробили його своїм володарем. Бувши ще приватною людиною, вибивався такою силою духа, що хто тільки про нього пише, каже, що нічого йому не бракувало до панування, крім держави. Він скасував стару міліцію, зорганізував нову, покинув старі приязні, здобув нові. А оточений приятелями і військом, яке було його, міг на цих підставах будувати всякий будинок. Тож, багато мав труднощів, здобуваючи владу, але мало, щоб її вдержати.