Володар/Від перекладача
| Володар Від перекладача (Михайло Островерха) |
Ніккольо Макіявеллі, Передслово ▶ |
|
Було це під весну 1934. На академічній, у Львові, припадково, стрінув я д-ра Дмитра Донцова, редактора „Вістника”. Привіталися. Він поспитав — як довго зупинюся я у Львові, коли вертаюся до Риму й зараз же поставив справу: чи не схотів би я перекласти на українське „Іль Прінчіпе” Макіявеллія, а він це видасть. Припускаю, що, на це передложення, очі в мене блиснули радістю: знову Донцов сягає глибше й дальше поза наше ґетто! Очевидно, я вхітно погодився на це, застерігшися, що цей переклад вимагає уважної й довшої праці, бо не тільки треба втримати тонкості італійської мови ренесансу, а й притаманний стиль Макіявеллія. Цей переклад зробив я таки у Львові. А тому, що „Іль Прінчіпе” має багато інших італійських видань, то я звертався до мого приятеля у Римі — журналіст Лявро Майнарді, нині покійний — і він, порівнявши ориґінал із іншими виданнями, упевнював мене в правильності мого перекладу. Крім цього, мій переклад порівнювали ми з д-ром Д. Донцовим із іншими перекладами — французьким, німецьким, польським і московським — і ствердили як це перекладачі вільно, відповідно до своєї мови, перекладають такі твори. — Прибувши на цю Землю, увесь час носився я з думкою перевидати цей твір та не міг роздобути цього львівського видання. Аж, — справді: аж! — отой добряга Максим Курис, мій добрий знайомий, якось почванився, що має мою книжку. Яку? „Володар”! Таки зараз я визичив собі в нього цю книжку і, зробивши малі поправки, випускаю у наш світ цей перший на нашу мову переклад цього бентежливого твору „Іль Прінчіпе”.
Додаю деякі короткі причинки, щоб увидатнити життєписно цю спірну постать: Макіявеллі.
This work is in the public domain in the United States because it was legally published within the United States (or the United Nations Headquarters in New York subject to Section 7 of the United States Headquarters Agreement) between 1929 and 1977 (inclusive) without a copyright notice.