Вибір поезій (Федькович, 1920)/Як я братя раз сконаю

Вибір поезій
О. Федькович
Як я братя раз сконаю
• Інші версії цієї роботи див. Як я, браття, раз сконаю Вецляр: «Струя», 1920
Як я братя раз сконаю.

Як я братя раз сконаю,
Занесіт мня де я знаю,
Тай просіт там трошки глини,
Як для мене сиротини.

Ви мня братя закопали,
Тай до дому повертали,
Аж приходит моя мила,
Дивит, дивит, то могила,

А она си подумає:
Хто ту бідний спочиває? —
Ані плити, ані рути,
Тутки мусит жовнярь бути.

І помалу, помаленьку
Піде слеза по личеньку:
Уломила яворини,
Як для мене сиротини.

Явір виріс, зеленіє,
Сонце світит, сонце гріє;
Люди ходя зілє рвати,
Миленької не видати.

Аж прилетит соловіє, —
Місяць світит, місяць мріє, —

А оно си заковало, —
Так она лиш, так бувало.

У могилі добре бути;
Нич не видко, нич не чути,
Ні пташини, ні дівчати, —
От як жовнярь сиротяти.