Вибрані твори (Гребінка)/Утята та Степ

Вибрані твори
Євген Гребінка
Утята та Степ
• Інші версії цієї роботи див. Утята да Степ Київ: Державне літературне видавництво, 1935
 
УТЯТА ТА СТЕП

Минулися гречаниї жнива,
Семен натяг кожух на плечі,
Тепло пройшло, дітвора лізе к печі,
Замерзло поле скрізь, рілля, стерня, трава
Сніжечком біленьким припала.
Бідашний Степ став сумувать.
Пташки, що влітку так співали,
У ірій вже поодлітали,
І тільки край ставка оставсь табун утят.
Чи крижні то були, чи то були чирята,
Про те нам байдуже, а сила тільки в тім,
Що Степ іще не був пустий зовсім,
Дивлюсь, було, знялись з води Утята,
Закахкають, і ну Степом кружлять,

І видно все таки, що цеє не пустиня,
Аж ось вже і вони летять.
«Куди вас враг несе до гаспидського сина?» —
Почав Утятам Степ казать.
«Хіба ви хочете мене покинуть?
А я ж вас літом годував,
І просо, і овес, і гречку вистачав;
Без вас хіба мені з нудьги сказиться?»
 «Улітку на тобі усякий хліб стояв;
 На себе глянь тепер, який ти сивий став.
 Останній колосок холодний сніг сховав;
 І нічим нам біля тебе живиться,
 А голод за що нам терпіть?» —
 Сказали Утята, і ну швидчій летіть.

Чи знаєте ви сивого Кондрата?
Женивсь на дівці він, та й мусить ще кричать,
Що жінка щось його глядить не дуже хати,
Мабуть, що упада їй діду одвічать,
Як сивому Степу одрізали утята.