РИБАЛКА
Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь!
Усі мовчать. Гай-гай, які шалопаї!
Вона в Сулу тече, у нашій стороні.
(Ви, братця, все таки домівки не цурайтесь!)
На річці тій жили батьки мої,
І панства чортів тиск: Василь, Іван, Микола,
Народ письменний страх,
Бував у всяких школах,
Один балакає на сотні язиках;
Арабську цифиру, мовляв, закон турецький,
Все тямлють, джеркотять, як гуси, по-німецьки,
Подумаєш, чого то чоловік не зна.
Та не об тім, бач, річ. Усю торішню зиму
Рибалка ятером ловив в тій річці рибу,
Рибалка байдуже, аж ось прийшла весна,
Пригріло сонечко і з поля сніг погнало,
У річку сніг побіг, і Оржиця заграла,
І ятер, граючи, водою занесла.
«Уже ж вона мені отут сидить в печінках,
Ця річка каторжна!» Рибалка став казать.
«Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень, жінко:
Піду я до Сули скажену позивать!»
І розні деякі казав сердега речі,
Із злості, як москаль, усячину гукав;
А далі почепив собі саква на плечі,
У люльку пхнув вогню, ціпок у руки взяв,
І річку позивать до річки почвалав.
Чи довго він ішов, чи ні — того не знаю,
Про те ніколи сам Рибалка не казав,
А тільки він дійшов, як слідує, до краю.
Сула шумить, гуляє по степам.
Рибалка дивиться і очі протирає:
Не вірить сам своїм очам,
Бо по Сулі — чорти б їх мучив матір,
Пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам,
І бідного його ниряє ятер!
Здихнув Рибалонька, да і назад поплівсь,
А що, земляче, пожививсь?
Ось слухайте, пани, бувайте ви здорові!
Еге, Охріменко дурний:
Пішов прохати в повітовий,
Що обідрав його наш писар волосний.
|
