МОГИЛИНИ РОДИНИ
Ось чутка степом полетіла
(На що то гріх не підведе),
Що у степу якась могила
Дитину швидко приведе.
Про диво цеє як почули,
То люди зараз в степ махнули,
Старий і молодий к могилі знай іде,
Крий боже, народу якого там зібралось.
Як об Іллі в Ромні.
Буцім там місто починалось.
Де не взялись міняйли й шинкарі,
І підняли між себе галас;
Чумак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі,
І красти бублики шатнули школярі;
Сластьони шкварились, сідухи цокотіли,
Про Лазаря старці під кобзу голосили,
«Холодний квас!» — москаль між народом гукав,
Знечев'я, а базар в степу, як треба став.
Хрещений люд хоча гуляє,
Да на могилу все раз-по-раз позирає,
Чи швидко вродиться те чадо степове;
Могила ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише,
Боками сивими колише,
І з лиха на весь степ реве.
Народ дивується да їсть, да п'є горілку,
Вже панський стадник Опанас,
Покинувши товар, що пас,
З кишені витягнув сопілку,
Да як утне московського бичка!
Підківки зараз забряжчали,
В кружку дівчата танцювали;
Москаль покинув глек, да садить гоцака.
Аж ось лулусь щось під ногами!
Загоготів якийсь підземний глас.
Базар затих, баби замовкли під возами,
Із ляку упустив сопілку Опанас,
І люди, хрестячись, баньки повитріщали:
Могила тріснула, і те дитя, що ждали,
На божий світ сусіль, як пить дало.
Да що ж за чадо те було,
Що стільки гомону між нами наробило?
Мабуть підсудок? — Ні! — «Так лев?» — Ні. — «Так мішок
З дукатами?» — Ні, ні. — «Так папорті цвіток?»
Але ж! — «Так, з нами хресна сила,
Мабуть, вона полубіса вродила?» —
«Не втяв!» — Так вилила козацького коня?
— Ні, просто привела руденьке мишеня.
|
