Вибрані твори (Гребінка)/Мирошник
| ◀ Злий кінь | Вибрані твори Мирошник |
Вовк і Огонь ▶ |
|
На річечці, якійсь маленькій,
Стояв собі млинок, а в нім Мирошник жив.
Хоч невеличкий млин, да, знаєш, чепурненький,
Раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів.
І хліба постачав хазяїну чимало.
Коли не забредеш к Мирошнику, бувало,
У його є і хліб, і сіль, і сало.
Чи то в скоромний день — із маслом буханці,
Книші, вареники і всякі лагоминки,
У п'ятницю — просіл, з олією блинці,
Пампушки з часником, гречаники, стовпці,
Обідать він було не сяде без горілки,
А в праздник піднесе і чарку калганівки.
Мирошник паном діло жив.
І треба ж на біду, позаторішню весну,
Його лихий поніс чогось на Десну,
Хоч не багацько проходив,
Зате багато бачив світа:
Побачив він, як Сейм, мов бішений, шумів,
І як Десна ревла несамовита,
Мабуть, ворочавши не п'ятдесят млинів.
Вернувсь Мирошник наш додому,
До церкви прямо почухрав,
Да богу молиться святому,
Щоб він акафисти його не в гнів прийняв,
І річечку його зробив Десною.
Або хоча — як Сейм, такою. —
«Тоді б то вже я панував».
Молебни день-у-день спасителеві править.
У ставники свічки по десять фунтів ставить,
Все молиться, ні їсть, ні п'є, ні спить…
«Земляче! Бог з тобою!
На тебе десь туман у Литві навели.
Хіба забув ти, що великою водою
Ворочають великі і млини?
Їх німці будувать уміють,
А вже не зляпає наш брат;
Вони самі товчуть і віють,
І мелють борошно, і сіють,
Здається, що самі й їдять.
А млин хоч чепурний у тебе,
Та не для бистрини». — «Балакайте про себе!» —
Мирошник заворчав і рукавом махнув.
Його молитви бог почув;
По небу вітерок дмухнув,
Як ворон, небо почорніло,
Шварнула блискавка — грім грюкнув і загув,
Із хмар, як з лотоків, водою зашуміло,
Маленька річечка, що так тихенько йшла,
Заклекотіла, заревла,
І через греблю покотила.
Як на осиці лист, тремтить млинок од хвилі.
Вода напре, дивись, то вискочить гвіздок,
То паля тріснула, то заставку розбило,
А далі і знесло млинок.
Схопивсь Мирошник, да пізненько,
Що поки йшла вода маленька,
Щодня він хліба мав шматок.
Літ з десять був у нас суддею Глива,
Да знаєш, захотів на лакомий кусок,
В Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива;
Велика там вода, хоч є й багато млива…
Глядіть, добродію, чи ваш міцний млинок?