верховина (слово)
|
|
Верхови́на, ни, ж. Вершина (дерева, горы). Він на те дерево: заліз аж на саму верховину. Рудч. Ск. I. 4. Моги́ла-верхови́на. Курганъ на возвышенномъ мѣстѣ, обыкновенно сторожевой постъ. Ой могило-верховина, чомусь рано не горіла. Гол. I. 96. Ум. Верхови́нка. Шух. I. 204.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924
Верхови́на, ни, ж. 1) Вершина (дерева, горы). Він на те дерево: заліз аж на саму верховину. Рудч. Ск. I. 4. 2) Моги́ла-верхови́на. Курган на возвышенном месте, обыкновенно сторожевой пост. Ой могило-верховина, чомусь рано не горіла. Гол. I. 96. *3) Верховье, исток. Сл. Нік. Ум. Верхови́нка. Шух. I. 204.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28
Верхови́на, ни, ж. Вершина (дерева, горы). Він на те дерево: заліз аж на саму верховину. Рудч. Ск. I. 4. Моги́ла-верхови́на. Курган на возвышенном месте, обыкновенно сторожевой пост. Ой могило-верховина, чомусь рано не горіла. Гол. I. 96. Ум. Верхови́нка. Шух. I. 204.
- Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937