важити
|
|
Ва́жити, жу, жиш, гл. 1) Весить; иметь вес. Він таки має вагу, важить. Дещо. 2) Взвешивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. Рудч. Чп. 171. 3) Иметь значение, вес, значить. Знайду собі иншого… ти мені не важиш нічого. Г. Барв. 397. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? Г. Барв. 271. 4) Иметь виды, метить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. Грин. III. 70. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого. АД. I. 170. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Гол. I. 2. Хто на моє здоров'я важить, той (сам його) не має. Ном. № 3823. Він уже давно важив на нас: на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки. *Ва́жити на чиє́ життя́ — покушаться на чью-нибудь жизнь, злоумышлять против чьего-нибудь существования. 5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров'ям важив. Чуб. V. 79. 6) — ле́гко. Придавать мало значения, не придавать особого значения. Не годилось так легко важити тієї сили. К. ЦН. 161.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28
Ва́жити, жу, жиш, гл. 1) Весить; иметь вес. Він таки має вагу, важить. Дещо. 2) Взвешивать. Поламались терези, сіль важачи на вози. Рудч. Чп. 171. 3) Иметь значение, вес, значить. Знайду собі іншого… ти мені не важиш нічого. Г. Барв. 397. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? Г. Барв. 271. 4) Иметь виды, метить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. Грин. III. 70. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого? АД. I. 170. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Гол. I. 2. Хто на моє здоров'я важить, той (сам його) не має. Ном. № 3823. Він уже давно важив на нас: на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки. 5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров'ям важив. Чуб. V. 79. 6) — ле́гко. Придавать мало значения, не придавать особого значения. Не годилось так легко важити тієї сили. Куліш. ЦН. 161.
- Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937
Ва́жити, жу, жиш, гл. 1) Вѣсить; имѣть вѣсъ. Він таки має вагу, важить. Дещо. 2) Взвѣшивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. Рудч. Чп. 171. 3) Имѣть значеніе, вѣсъ, значить. Знайду собі иншого.... ти мені не важиш нічого. Г. Барв. 397. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? Г. Барв. 271. 4) Иметь виды, мѣтить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. Грин. III. 70. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого. АД. I. 170. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Гол. I. 2. Хто на моє здоров'я важить, той (сам його) не має. Ном. № 3823. Він уже давно важив на нас: на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки. 5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров'ям важив. Чуб. V. 79. 6) — ле́гко. Придавать мало значенія, не придавать особаго значенія. Не годилось так легко важити тієї сили. К. ЦН. 161.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924