Бюґ-Жарґаль/XX
| ◀ XIX | Бюґ-Жарґаль пер.: Христина Алчевська XX |
XXI ▶ |
|
Форт Галіфе зруйновано, будинки щезли, і перебування на цих руїнах робилося зайвим і шкідливим. Того ж вечора ми повернулись у Кап.
Там на мене напала лиха пропасниця. Зусилля, зроблене мною для того, щоб перемогти свій одчай, було надто велике. В мене почалась маячня. Всі мої несправджені надії, профанована любов, обманута дружба, загублена будучність, а надто пекучі ревнощі затуманили мій розум. Мені здавалося, що вогонь тече в моїх жилах; голова трохи не розривалась, у серці кипіла лютість, і уявляв собі Марію в обіймах иншого коханця обіймах невільника, обіймах П’єро. Мені потім казали, що я зривався з ліжка й що потрібно було шість душ, щоб удержати мене й не дати мені розбити голову об стіну. І чом я не вмер тоді?
Ця криза минула. Лікарі, пеклування Таде і, мабуть, сила молодости—все це переороло хоробу. А хороба та могла статись для мене благодійною. Я одужав за десять день і не ремствував на це. Мені хотілося ще прожити трохи часу задля помсти.
Ледве одужавши, я пішов до добродія Бланшланда прохати посади. Він хотів мені дати пост для оборони; я благав його призначити мене в один із піхотних батальйонів або кінних ескадронів, що їх посилано раз-по-раз по окрузі винищувати чорних.
Кап фортифікували похапцем. Повстання ширилось страшенно швидко. Негри Порт-о-Пренса вже починали хвилюватися. Біасу командував тими, що з Лімба, Лондона й Акюля; Жан - Франсуа себе проголосив головою повстанців у долині Марібару; Букман, знаменитий пізніше своєю трагічною смертю, вештався із своїми розбійниками на берегах Лімонади і, врешті, банди Морн-Ружа визнали за ватажка одного негра на прізвище Бюґ - Жарґаль.
Вдача останнього, якщо вірити людям, значно контрастувала з жорстокістю инших. У той час як Букман і Біасу вигадували тисячу способів смерти для полонених, що попадали їм до рук, Бюґ-Жарґаль завжди вишукував їм можливість покинути острів. Перші входили в зносини з еспанськими кораблями, що з’являлися вздовж берегів, і, продавши їм заздалегідь одежу й манаття нещасних білих полонених, їх змушували тікати. Бюґ Жарґаль пустив на дно кілька таких корсарських кораблів. Добродій Колас де-Мейхє і вісім инших видатних колоністів були відвязані від колеса, що до нього їх прив’язав Букман, і звільнені за наказом того ж таки Бюґ-Жарґаля.' І ще тисячі фактів про його великодушність розповідали люди, але їх довго розповідати.
Мій план помсти ще був далеко від здійснення. Я більше не чув нічого за П’єро. Повстанці під командою Біасу все ще тривожили Кап. Вони навіть один раз заволоділи висотою, що панує над містом, і гармата цитадели ледве могла їх відтіля прогнати. Губернатор вирішив одтіснити їх у глиб острова. Акюльське міліційне військо, залоги Лімбе, Уанамента й Марібару, долучені до Капського полку й до безстрашних жовтих і червоних уланів, складали нашу активну армію. Міліція Лондона і Картьє - Дофіна, зміцнена корпусом волонтерів під командою купця Понсіньока була залогою міста.
Губернатор насамперед поклав собі позбавитись Бюґ - Жарґаля, бо його диверсія дуже непокоїла його. Проти нього він післав Уанаментську міліцію і один папський батальйон. Цей корпус повернувся за два дні зовсім розбитий.
Губернаторові заманулось хоч би якою ціною перемогти Бюг-Жарґаля. Він знову послав цей корпус, додавши до нього п’ятдесят жовтих драгунів і чотириста міліціонерів з Марібару. Ця друга армія перетерпіла ще гіршу невдачу, ніж перша. Таде, що входив у склад цієї армії, дуже був на це розгніваний і присягався помститися на Бюґ-Жарґалеві. Сльоза набігла на очі д’Оверне; він схрестив руки на грудях і протягом кількох хвилин сидів у гіркому замисленні; врешті він розпочав оповідати далі.