буркувати

буркувати

Буркува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Мостить (камнем). Зробив… бурковану дорогу. Гн. II. 196. 2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує. Чуб. V. 690.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Буркува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Мостить (камнем). Зробив… бурковану дорогу. Гн. II. 196. 2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує. Чуб. V. 690.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937

Буркува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Мостить (камнемъ). Зробив.... бурковану дорогу. Гн. II. 196. 2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує. Чуб. V. 690.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924