Поєдинок.
Мовчить Чернак, не спить Король,
А сльози — кап! „Прощайте, кури
І ви, кохані, рідні мури…
Ось-ось розітнеться пароль[1]
І вийде ворог злий, похмурий.
Всю ніч не заснуть вороги
І дуже гострять остроги.
І ранок в злотному вінку
На обрій вийшов і всміхнувся.
Король прокинувсь, стрепенувся,
Хотів гукнуть: „ку-ку-рі-ку“,
Та враз закашлявсь, поперхнувся:
Він погляд Чернака зустрів
І журно голову схилив.
Ось-ось почнеться бій… Шумлять,
Як арфи, сосни; вітер грає.
До сина мати припадає
І сльози курячі біжать…
Уже і з ношами ідуть, —
Кого положать, понесуть!…
„Ну, сходьтесь: — раз! Ну, сходьтесь, два!“ —
Сказали разом секунданти[2]: —
А може б помирились франти[3],
Поки ще ціла голова
І не порвались ексельбанти“[4].
Король говорить: „ні за що!“
Чернак буркнув; „мовчи, ледащо!“
І стали битись юнаки
Дзьобали, крилами, ногами,
Впивались в груди острогами,
І піря кидали шматки,
І кров горячими струмками
Текла, шуміла під ногами…
І рило підвела свиня,
Пішла туди, де кров лилася,
Свинячим гнівом зайнялася;
„А що це тут за метушня?
Счинили крик! Мовчать мені!
Заснуть не даєте свині!“…
Король утік… а на кілку
Чернак гукнув: „ку-ку-рі-ку!“
|
