Байки (Свєнціцький, 1874)/Въ своѣй хатѣ
| ◀ Жаба и дѣти | Байки Въ своѣй хатѣ |
Згода и незгода ▶ |
|
Панъ Улій заѣхавъ на но̂члягъ.
Роздягшись, въ теплу постѣль лягъ.
Сопе, хропе —
Забувъ: и що во̂нъ, якъ, та де!…
Ажь чує зо-сна… Що за бѣсъ!
Чи може де попавъ у лѣсъ?…
Стрѣляє, трубить щось, кричить,
Скавулить, гавкає, мявчить…
Проснувъ ся… справдѣ щось гуде:
То мовь собакъ у лѣсъ веде,
То тровить зайцѣвъ, чи вовко̂въ,
Стрѣляє, трубить мовь на псо̂въ.
Зо̂рвавъ ся съ постели Улій,
Мовь бы не сво̂й.
Слухає: гамо̂ръ ввесь съ по̂длоги —
И скочивъ во̂нъ на ро̂вни̂ ноги
И безъ чобо̂тъ гайда на сходы.
Стукъ-стукъ! „Тамъ хто!“ — Сусѣдъ!
„Китъ-китъ
Трахъ бахъ
Тарахъ!“
— Що загадали! полювать
Тогды, якъ люде лягли спать!
Забаву киньте! доки часъ;
А нѣ — дакъ провчимо мы васъ!
„Кричи якъ хочь — ёму въ одвѣтъ —
Хоть чортъ и возьме всѣхъ сусѣдъ
Минѣ полювати
Во̂льно въ своѣй хатѣ.
Въ чужу я не лѣзъ —
Въ мою не пхай но̂съ!“
Нѣ съ чимъ по̂шовъ нашь панъ Улій
Кипить у нёму мовь олѣй!
„Посто̂й враже!
— Згодомъ каже —
Було минѣ,
Буде й тобѣ!“
Найшовши бочку изъ водою
Занѣсъ єѣ во̂нъ до покою,
Самъ въ постель лягъ, чекає дня.
А тамъ долѣ така возня
И торкотня
Що Боже крый!
Чека' Улій!…
И бачь дождавъ ся
Сусѣдъ унявъ ся,
Вже не стрѣляє, не кричить
Затихъ… трохи чи вже не спить.
Заснувъ, сопе и въ ротъ и въ но̂съ.
Ему во снѣ: собаки, лѣсъ,
Лисицѣ, зайцѣ — цѣлый крамъ!…
А тутъ капъ-капъ єму на но̂съ…
Проснувъ ся, сплюнувъ… Що за бѣсъ!
Чи снить ся?… Нѣ! и тутъ и тамъ
Вода, все мокро… Зырнувъ на сто̂лъ:
Вода знай цюркомъ ллє во̂дто̂ль —
И скочивъ съ постели панъ Дронь,
Запламенѣвъ мовь той огонь
И голый, босый, пре на сходы
Бѣгцемъ до го̂рнёи господы.
Стукъ-стукъ! „Тамъ хто!“ — А во̂дчинѣть!
„Нема часу!“ — єму въ одвѣтъ.
За дѣло взявъ ся. „Бий васъ гро̂мъ!
Въ водѣ мабуть увесь вже до̂мъ…
Що загадали?“ Нѣ чичиркъ — —
Затихло. Въ шпарку сусѣдъ зыркъ:
Вода залляла ввесь поко̂й;
А на столѣ сѣвъ панъ Улій,
Довжезна вудка у руцѣ,
И ловить рыбы мовь въ рѣцѣ.
„Забаву киньте доки часъ,
А нѣ — такъ провчимо мы васъ!
Забравъ людей въ водѣ топить…
Гей вы! покинь!“ — панъ Дронь кричитъ.
„Гукай якъ хочь — єму въ одвѣтъ —
Хоть чортъ и возьме всѣхъ сусѣдъ —
Менѣ середъ хаты
Во̂льно воду лляти.
Въ чужу я не лѣзъ
Въ мою не пхай но̂съ.“
Зачувши се, панъ Дронь по̂шовъ.
Въ словахъ тыхъ мудро̂сть во̂нъ найшовъ
За лихо лихомъ платять люде,
Добра зо̂ злого въ вѣкъ не буде.