Байки (Свєнціцький, 1874)/Вовкъ и песъ
| ◀ Сварка | Байки Вовкъ и песъ |
Не по силѣ дружба ▶ |
|
Вовкъ и песъ.
Зголоднѣлый вовкъ, подыбавши жирного пса, ставъ єго пытати:
— Якимъ побытомъ живешь годуючи ся, що сала на тобѣ въ добрый палець, а на менѣ лише шко̂ра ко̂стки здержує?— Сторожу панске добро — во̂дповѣдає гладкій псиско. — За то мене и годують. Захочь служити, и тобѣ мяса не пожалують.
— Веди братчику до двора. Радъ на службу стану, а то трохи вже зъ голоду не подохну.
Идуть, а вовчиско зыркнувъ на собаку.
— Се въ тебе свату — пытає — чому вытерта шия мовь єѣ опарено?
— Проѣвъ клятый мотузокъ, що на ёму у будѣ мене привязують.
— Е, таке добро! — каже вовкъ зупинившись. — Не по души воно менѣ приходить ся. Повертай ты самъ до двора, я останусь въ лѣсѣ.
Красше на свободѣ изъ голоду млѣти,
Чимъ въ тяжко̂й неволи довольствомъ жирѣти.