Цуцик.
Раз на вікні, у панському будинку,
Патлатий Цуцик спочивав;
То ляже на бочок, то до-гори на спинку,
Або на лапки морду клав.
Як-раз проти вікна, звичайно під барканом,
Дворовий пес Бровко лежав
І думав: „бач, яким він паном,
Ледачий Цуцик став.
Здоров був, Цуцику! знічевя спочиваєш?“
Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь.
— „Це ти, Бровко?… чого бо так гукаєш!“
Промовив той: „аж я злякавсь…
Ну, як же ти там поживаєш?“
— „На-що́ питать! либонь не знаєш
Собачого життя мого?!“
Сказав Бровко: „далеко до твого…
Живу собі, бо треба жити;
Двір стережу і день і ніч;
Всього доводиться терпіти, —
Не так, як ти, панич;
Та ще к тому і їжа препогана,
Хлиснеш помий, коли дадуть,
А як не в лад загавкаєш на пана,
То ще й під бо́ки натовчуть“.
— „Жаль, каже Цуцик, що́-ж робити!
Буває всяк, —
Обуха батогом не перебити;
А от мені — хоч і до-віку-б так…
Живу у горницях, на килимах качаюсь,
Жартуючи на-сміх;
Частенько з панночками граюсь
І лащуся до їх;
І мягко спать мені, і ласо можна їсти,
І бігаю не в бурянах;
Сухенькі лапки, хвостик чистий,
Не так, як твій, у репяхах“…
— „Ет, репяхами дорікаєш!“
Сказав Бровко: „а памятаєш,
Як у пекарні був щеням?
Чи так жилося там?
Замурзаний під лавою тинявся“…
Веселий Цуцик засміявсь
І каже: „то колись було,
Та загуло…
Дивись тепер, а не рівняй малого!“
І він спісиво глянув на Бровка.
— „Як бачу, ти не робиш там нічо́го“,
Сказав Бровко: „за-що́-ж це честь така?“
— „Дурний Бровко! не розумієш, —
Звиняй, що так кажу, —
Я те роблю, чого ти не з'умієш:
На задніх лапках я по-вченому служу“.
— Щоб ти сказивсь!“ Бровко собі шепоче,
А вимовити не посмів,
Бо Цуцик дуже запанів:
Скубне й Бровка, коли захоче.
Бровко мовчить і я мовчу,
Води не сколочу…
Вам сміх, мені гостинців вязка,
Чи гарна моя казка?
|
