Байки (Глібов, 1918)/Лисиця й Осел
| ◀ Лебедь, Щука і Рак | Байки Лисиця й Осел |
Чиж та Голуб ▶ |
|
— „Відкіль бредеш ти, голово лиха?“
Лисиця так мовля Ослові.
— „Дивився, як там Лев здиха,
Аж-ген у тій діброві!
Піди, паньматко, подивись;
Ти-ж зналася із ним колись…
І, що́ тепер із ним зробилось!
Де в біса й сила тая ділась!
А то було, як гуконе —
Не втямиш з ляку, де-б сховався —
Таке було те пугало страшне!
Мабуть його ввесь світ боявся…
Тепер лежить, неначе пень,
І ніч і день.
Ніхто його вже не боїться,
Усяк безпешно йде дивиться;
Хто схоче — добре ускубне
За вражий чуб його зубами,
А хто під боки-стусоне —
Чи дрюком, чи рогами.“
— „А ти запевне не посмів?“
Йому підсміює Лисиця.
— „Отсе-таки! чого-ж дивиться?
І я його раз захмилив, —
Нехай і наших знає!“
А й в людях такечки буває, —
Чи то вже світ тепер такий:
Поки ти чим кому страшний,
Усяк тебе і поважає;
А тілько як-небудь спіткнись, —
Дивись —
Хто й поважав, той лає.