Байки
Леонид Глібів
Білочка
• Інші версії цієї роботи див. Білочка Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918
Білочка.

Пухнату Білочку до се́бе Лев приняв, —
 На ві-що й як — того ніхто не знав,
Бо не довідались сороки-цокотухи;
 Вони-б усюди бре́хні рознесли,
 Зробили-б бугая із мухи:
„І так, і перетак, ми бачили, ми чули“…
 Дознався я, що Білочка служила,
 Нічого не робила;
Було їй сказано: ніку́ди не втікать
 І панову хандру потроху розважать.
 Марудна служба, що́ й казати:
 Аж жижки трусяться скакати,
 А тут сиди, очицями моргай.
 Наш вік біжить, не скажеш: потривай.
 І Білочка свого діждала —
 Старенька і беззуба стала;
 Пора прийшла —

 І службу відбула.
За те чумацький віз оріхів наділили;
 Хоч слово панове справдили, —
 Аж любо глянути: оріх в оріх,
Цілісінькую-б зіму, дякуючи, їсти, —
 Та тілько що́-ж? дивись на них:
 Дали тоді, як нічим гризти.

 Є приказка весела: їж,
 Коли роток ще свіж,
 А то, як прийде час, зовяне,
 Тоді ніщо вже не загляне.