Антологія римської поезії/Овидій/На смерть Тибулла. Amores III, 9

Антологія римської поезії
Овидій
пер.: Микола Зеров

Amores III, 9. На смерть Тибулла

ОВИДІЙ.
Amores III, 9.
На смерть Тибулла.

 

МАТИ Ахилла й Мемнона обидві дітей оплакали:
Навіть великих богинь горе стріває в житті, —
Так розпускай-же і ти, жалібнице Елегіє, коси:
 Надто правдиво звучить нині наймення твоє!
Вмер твій коханий співець, твій Тибулл, твоя слава й окраса:
 Он на високім кострі тіло бездушне його.
Син Афродити за ним з сайдаком виступає порожнім,
 Зломаний лук у руці і смолоскіп без огню, —
Бачиш, як смутно іде, опустивши знесилені крила,
 Як його ніжна рука в груди розпучливо б'є;
Як поспадали з чола його кучері ніжні на шию,
 І на рожевих устах стогін одчаю завмер.
Так, повідають, тужив він, як брата Енея ховали;
 З гірким виходив плачем з дому, Іюле, твого.
Мати Венера сама, повідають, так не тужила
 З часу, як любий юнак, вепром поранений, впав.
Кажуть: „безсмертні співці… богове піклуються вами,
 Божеська влада і міць в вашому слові живе“, —

Але з'являється смерть і дочасно руйнує святиню
 І накладає на нас руки невидні свої.
Не врятували Орфея-співця ні батько, ні мати,
 Ні незрівняний його дар чарувати звірів;
В нетрях загинув і Лін, його брат по мистецтву і крови,
 Й довго звучала в гаях Фебова пісня по нім.
А Меонид, Меонид, джерело невсихаюче співу,
 Роси святих Пієрид, спраглих потіха сердець!
В чорнім Аверні й його поглинула година остання,
 Тільки й лишивсь на землі спів невміруший його.
В людському серці живе бідування нещасної Трої
 І Пенелопина шерсть, наново ткана у день.
Так Немезиса твоя, твоя Делія житимуть вічно,
 Пам'ять про першу твою і про останню любов;
Їх не розважать ні жертви, ні звуки єгипетських систрів, —
 Вже не потішить ніщо ложа самотного їх.
Але як гине отак все найкраще у нас, найдорожче, —
 В серці розпука встає: „де ви, безсмертні боги?“
Свято живеш — уміраєш, шануєш богів милосердних —
 А невблаганна уже смерть розкладає вогонь;
Можеш віддатись пісням — але поглянь на Тибулла:
 В урні тісній і малій ляже великий співець!
Чей-же, співаче, тебе охопило те полум'я люте:
 Вже не страшиться воно вижерти серце твоє!..

——————

Альбій Тибулл (54 — 19 перед Хр.) найстарший з римських елегиків (майстрів любовноі лірики), твори яких дійшли до нас: наймолодший — Овидій; середнє місце належить Проперцію.

Мати Ахилла й Мемнона. Ахилл — син богині Тетиди; Мемнон — син Аврори (Зорі).

Син Афродити — Ерот (Амур).

Як брата Енея ховали. Еней — так само син Венери (Афродити); отже Еротові він доводиться братом. Іюл — син Енея.

Любий юнак, вепром поранений… Пастух Адонис, улюбленець Венери.

В нетрях загинув і Лін. Лін — легендарний співець, друг Орфея, що переняв поетичний дар од самих богів. Пор. Вергілієву IV еклогу.

Меонид — Гомер.

Пієриди — Музи

В чорнім Аверні… Аверн — багниста місцевість в середній Італіі, недалечко од Кум, де жила знаменита Сибілла, в Кампанській рівнині. Авернське озеро уважали входом до підземного царства.

Делія і Немезиса — героіні любовних елегій Тибулла.

Єгипетських систрів. Систр — музичний інструмент єгипетського походження, брязкало.