Антологія римської поезії/Овидій/На смерть Тибулла. Amores III, 9
| ◀ Проперцій. Елегії III, 2 | Антологія римської поезії пер.: Микола Зеров Amores III, 9. На смерть Тибулла |
Марціял. Епіграми VIII, 3. До Музи ▶ |
|
|
ОВИДІЙ.
Amores III, 9.
На смерть Тибулла.
МАТИ Ахилла й Мемнона обидві дітей оплакали:
Навіть великих богинь горе стріває в житті, —
Так розпускай-же і ти, жалібнице Елегіє, коси:
Надто правдиво звучить нині наймення твоє!
Вмер твій коханий співець, твій Тибулл, твоя слава й окраса:
Он на високім кострі тіло бездушне його.
Син Афродити за ним з сайдаком виступає порожнім,
Зломаний лук у руці і смолоскіп без огню, —
Бачиш, як смутно іде, опустивши знесилені крила,
Як його ніжна рука в груди розпучливо б'є;
Як поспадали з чола його кучері ніжні на шию,
І на рожевих устах стогін одчаю завмер.
Так, повідають, тужив він, як брата Енея ховали;
З гірким виходив плачем з дому, Іюле, твого.
Мати Венера сама, повідають, так не тужила
З часу, як любий юнак, вепром поранений, впав.
Кажуть: „безсмертні співці… богове піклуються вами,
Божеська влада і міць в вашому слові живе“, —
Але з'являється смерть і дочасно руйнує святиню
І накладає на нас руки невидні свої.
Не врятували Орфея-співця ні батько, ні мати,
Ні незрівняний його дар чарувати звірів;
В нетрях загинув і Лін, його брат по мистецтву і крови,
Й довго звучала в гаях Фебова пісня по нім.
А Меонид, Меонид, джерело невсихаюче співу,
Роси святих Пієрид, спраглих потіха сердець!
В чорнім Аверні й його поглинула година остання,
Тільки й лишивсь на землі спів невміруший його.
В людському серці живе бідування нещасної Трої
І Пенелопина шерсть, наново ткана у день.
Так Немезиса твоя, твоя Делія житимуть вічно,
Пам'ять про першу твою і про останню любов;
Їх не розважать ні жертви, ні звуки єгипетських систрів, —
Вже не потішить ніщо ложа самотного їх.
Але як гине отак все найкраще у нас, найдорожче, —
В серці розпука встає: „де ви, безсмертні боги?“
Свято живеш — уміраєш, шануєш богів милосердних —
А невблаганна уже смерть розкладає вогонь;
Можеш віддатись пісням — але поглянь на Тибулла:
В урні тісній і малій ляже великий співець!
Чей-же, співаче, тебе охопило те полум'я люте:
Вже не страшиться воно вижерти серце твоє!..
——————
Альбій Тибулл (54 — 19 перед Хр.) найстарший з римських елегиків (майстрів любовноі лірики), твори яких дійшли до нас: наймолодший — Овидій; середнє місце належить Проперцію.
Мати Ахилла й Мемнона. Ахилл — син богині Тетиди; Мемнон — син Аврори (Зорі).
Син Афродити — Ерот (Амур).
Як брата Енея ховали. Еней — так само син Венери (Афродити); отже Еротові він доводиться братом. Іюл — син Енея.
Любий юнак, вепром поранений… Пастух Адонис, улюбленець Венери.
В нетрях загинув і Лін. Лін — легендарний співець, друг Орфея, що переняв поетичний дар од самих богів. Пор. Вергілієву IV еклогу.
Меонид — Гомер.
Пієриди — Музи
В чорнім Аверні… Аверн — багниста місцевість в середній Італіі, недалечко од Кум, де жила знаменита Сибілла, в Кампанській рівнині. Авернське озеро уважали входом до підземного царства.
Делія і Немезиса — героіні любовних елегій Тибулла.Єгипетських систрів. Систр — музичний інструмент єгипетського походження, брязкало.