кістками броди вимощаю. Фу-фу-фу. Вчуваю, ірландським духом пахне.
Точка, живий собака, збільшуючись на очах, мчав по простору піску.О боже, він накинеться на мене? Поважай її свободу. Ти не будеш нічиїм паном і нічиїм рабом. В мене палиця. Сиди непорушно. Віддалік навскоси бредуть до берегу від приливу з гребінцями хвиль, фігури, дві. Дві марії. Надійно заховали його в очереті. Ку-ку. Я тебе бачу. Ні, собаку. Біжить назад до них. Хто?
Галери лохланнів причалювали тут до берега в пошуках здобичі, їх криваводзьобі носи низько ковзали по розплавленому олові сонця. Датчани-вікінги, торочки томагавків блищать на грудях в них так, як хоробрий Мейлахі носив на шиї обруч золотий. Зграя кашалотів прибилась до берега в палючий полудень, пускаючи фонтани, борсаючись на мілині. І тут. з голодного міста за частколом – орда карликів в куценьких куртках, мій народ, з м’ясницькими ножами, біжать, видряпуються, шматують зелене, ворванню пропахле м’ясо кашалотів. Голод, чума і різанини. Їх кров в мені, їх похоті – мої збурення. Я йшов серед них по замерзлій Ліффі, інший я, підмінений, серед тріскаючих смолою вогнищ. Я не говорив ні з ким: ніхто зі мною.
Собачий гавкіт наближався до нього, змовкав, віддалявся. Собака мого ворога. Я просто застиг, мовчазний, блідий, зацькований. Terribilia meditans [жахливе задумуючи (лат.].
Лимонний жилет, слуга фортуни, насміхався над моїм страхом. І за цим ти сохнеш, за гавкотом їх аплодисментів? Самозванці: прожити їх життя. Брат Брюса, Томас Фіцджеральд, шовковий лицар, Перкін Уорбек, псевдонащадок Йорка, в біло-рожевих штанах, диво на день, і Ламберт Сімнел, зі свитою карликів і маркітантів, коронований кухарчук. Всі сини королів. Рай для самозванців тоді і тепер. Він рятував потопаючих, а ти тремтиш від дзявкоту дворняги. Але придворні, які насміхалися над Гвідо в Ор-сан-Мікеле, були у своїй домівці. Домівці кого... Навіщо нам твої середньовічні нісенітниці. Чи зробив би ти те, що він зробив? Поблизу був би човен, рятувальний буй. Natürlich [звичайно (нім.)], навмисно для тебе. Зробив би чи ні? Мужчина, що втонув дев’ять днів тому біля скелі Мейдена. Зараз чекають поки він вирине. Скажи всю правду. Я б хотів. Я б намагався. З мене слабуватий плавець. Вода холодна, слабосолона. Коли я занурив голову в корито з нею в Клонгаузі. Нічого не бачу. Хто позаду мене? Швидше назад, швидше! Бачиш, як швидко приплив натікає зі всіх сторін, заповнює заглибини пісків, кольору лушпиння какао бобів? Якщо б у мене була під ногами була земля, я б хотів, щоб його життя все ж було його, а моє моїм. Тонучий мужчина. Його людські очі кричать до мене з жаху його смерті. Я... Разом з ним на дно... Я не міг врятувати його. Вода: гірка смерть: загинув.
