Анотований "Улісс"/Стор 042

by Джеймс Джойс

◀ Стор 041

Анотований "Улісс" Джеймс Джойс, перекладено користувачами Вікіджерел Стор 042

Стор 043 ▶

Примітки перекладача(ів) подаються в Обговореннях сторінок. В перекладі переважно збережена пунктуація Джойса.

Вікідані

в якомусь вбивстві. Правосуддя. В ніч на сімнадцяте
лютого 1904 року ув'язненого бачили двоє свідків. Інший молодик це зробив:
інший я. Капелюх, краватка, пальто, ніс. Lui, c'est moi. Здається, ти був задоволений
собою.

Велично ступав. А чию ходу ти копіював? Забув: знедолений.

З грошовим переказом від матері, вісім шилінгів, а швейцар ляскає дверима пошти
перед самим твоїм носом. Неприємний зубний біль. Encore deux minutes.
Гляньте на годинник. Мені необхідно одержати. Ferme. Найманий пес! Рознести його на криваві куски пострілом
з дробовика, щоб клаптики тіла всіяли стіни разом з мідними ґудзиками. Клаптики фуррррклаць докупи,
клаць на місце. Не забилися? О, ні все в порядку. Рукостискання. Ви зрозуміли,
про що я? О, все в порядку. Стискостискання. О, все цілком в порядку.

Ти збирався творити чудеса, так? Місіонером в Європу по стопах полум'яного

Колумбана. Фіакр і Скот на своїх жахливих ослінчиках в небесах порозливали зі своїх
кухлів гучнолатинносміючись: Euge! Euge!. Вдавано говорив на ламаній англійській,
коли сам волік валізу, носильник же три пенси, по слизькому причалу в Ньюхейвені.
Comment? Привіз багаті трофеї; Le Tutu, п'ять обшарпаних номерів
Pantalon Blanc et Culotte Rouge, блакитна французька телеграма, показати як курйоз:

— Мати помирає повертайся додому батько.

Тітка вважає, що ти вбив свою матір. Ось чому тітка була проти.

Здоров’я тітки Маллігана

Й скажу чому, не втаю.

Вона пильнує звичаю

В сімействі Ханігана.

Ноги його закрокували в несподіваному гордому ритмі по піщаних улоговинах, уздовж

валунів південної стіни. Він гордо дививсь на них, згромаджені кам'яні
черепи мамонтів. Золотаве світло на морі, на піску, на валунах. Там сонце,
стрункі деревця, лимонні будиночки.

Париж оголено пробуджується, різке сонячне світло на його лимонних вулицях. Пахощі свіжих

вівсяних коржиків, жаб'яче-зеленої полинівки, ладану заутрені, пестять повітря.
Красунчик підіймається з ліжка дружини коханця своєї дружини, домогосподарка в хустинці
вже на ногах, в руках у неї блюдце з оцтовою кислотою. У Родо Івона і Мадлен
підновляють свої розбурхані принади, роздроблюючи золотими зубами chaussons,
роти в них жовті від pus з flan breton. Пропливають повз обличчя мужчин
Парижу, їхніх добренько догоджених догідників, завитих конкістадорів.