Анотований "Улісс"/Стор 040
| ◀ Стор 039 | Анотований "Улісс" , перекладено користувачами Вікіджерел Стор 040 |
Стор 041 ▶ |
|
- Зазвучав його мелодійний свист, з гарними нюансами, з поривами повітря,
п'ястуки тарабанять ритм по обкладеним ковдрою колінам.
- Цей вітер приємніший.
- Розпад в домах, у мене, у нього і у всіх. В Клонгоузі ти вигадував дворянським синкам, що в тебе
один дядько суддя, а інший генерал в армії. Облиш їх,
Стівен. Краса не там. І не в застійній затоці бібліотеки Марша,
де ти читав вицвілі пророцтва абата Йоахима. Для кого?
Стоголова чернь в соборі поряд. Ненависник роду свого втікав від них
в хащі безумства, його грива пінилася в місячному сяйві, очі блищали, як зорі.
Гуігнгнм кінськоніздрий. Видовжені кінські обличчя. Темпл, Бик Малліган,
Кемпбелл-Лис, Кінська морда. Отче абат, несамовитий декан, яка образа так
розпалила їх голови? Пафф! Descende, calve, ut ne nimium decalveris. Віночок
сивого волосся на голові, загроженій анафемою, уявляю себе ним, що шкандибає вниз
на солею (descende), стискаючи дароносицю, василискооким. Злізай, лиса голово!
Хор повторює відлунням погрозу, підтримувану рогами жертовника,
хрюкання латиною попищ, які ступають огрядні в своїх сутанах, отонзурені, умащені і
оскоплені, гладкі від такої пшениці, як лій на нирка́х.
- А може саме в цей момент священик зовсім поряд возносить дароносицю.
Дзень-дзень! А через дві вулиці інший замикає їх в дарохранительницю. Дзеньки-дзень!
А ще інший в каплиці богородиці уминає все причастя за обидві щоки. Дзень-дзелень!
Вниз, вверх, вперед, назад. Високоповажний Оккам думав над цим, непереможний доктор.
Туманного англійського ранку чортяча іпостась лоскотала йому мозок. Опускаючи свою гостію
і кляка́ючи він чув як другий дзвінок його дзвіночка зливається з першим дзвінком в
трансепті (він піднімає свій), підносячись, чув (тепер я піднімаю) як обидва
дзвіночки (він клякає) дзвенять дифтонгом.
- Кузен Стівен, ви ніколи не станете святим. Острів святих. Ти був страшенно
благочестивим, хіба ні? Молився Пресвятій Діві, щоб не мати
червоного носа. Молився дияволу на Серпентайн-авеню, щоб повненька
вдовичка попереду ще вище задерла б спідниці від мокрої вулиці. O si,
certo! Продай за це душу, продай, за фарбоване ганчір’я, піді́ткнуте вдовичкою-скво. Розкажи мені більше,
ще більше! На верхній площадці трамваї в Гоуті один волав в дощ: голі
баби!. Що про це сказати, га?
- Що про що? а для чого ще їх вигадали?
- А читання двох сторінок з кожної з семи книг щовечора? Я був молодий.
Ти кланявся сам собі в дзеркалі, без утоми виходив на оплески,
вражаюче обличчя. Браво клятому ідіоту! Ура! Ніхто не бачив: нікому не кажи.
Ти збирався написати книги і клжну назвати якоюсь літерою. А ви читали його