Анотований "Улісс"/Стор 004

by Джеймс Джойс

біля ніг складки просторого халату. Масне затінене обличчя і
важке овальне підборіддя нагадували середньовічного прелата, покровителя мистецтв. Вдоволена
посмішка розтягла його вуста.

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Стор 003

Анотований "Улісс" Джеймс Джойс, перекладено користувачами Вікіджерел Стор 004

Стор 005 ▶

Примітки перекладача(ів) подаються в Обговореннях сторінок. В перекладі переважно збережена пунктуація Джойса.

Вікідані

Він зіскочив з площадки і поважно подивився на свого глядача, збираючи

— Сміх та й годі, - сказав він весело. Це безглузде твоє ім’я, як у стародавнього

грека.

З дружелюбним глузуванням він тикнув пальцем і відійшов до парапету,

посміюючись. Стівен Дедал, піднявшись сходами, втомлено побрів за ним,
але, зупинившись на півдорозі, всівся на край площадки і почав спостерігати, як той, прилаштувавши
на парапеті дзеркальце і зануривши в піну помазок, намилює щоки
і шию.

Веселий голос Бика Маллігана не змовкав.

— Моє ім’я також безглузде – Мейлахі Малліган, два дактилі. Але в ньому звучить щось

еллінське, чи не так? Щось жваве і сонячне, як сам бичок. Ми повинні
з’їздити в Афіни. Поїдеш, якщо я роздобуду в тітоньки двадцять фунтів?

Він відклав помазок і в повному захваті вигукнув:

— Оце він поїде? Виснажений єзуїт.

Обірвав себе на півслові і почав ретельно голитися.

— Послухай, Малліган, - промовив Стівен стиха.

— Так, любове моя?

— Довго ще Хейнс буде жити в башті?

Бик Малліган випнув над правим плечем свіжовиголену щоку.

— Боже, жахлива особа, га? – сказав він щиро. – Вайлуватий сакс. Він вважає,

що ти не джентльмен. Кляті англійці! Їх пучить від грошей
і закрепів. Він, бачите, з Оксфорда. А знаєш, Дедал, ось у тебе
справжні оксфордські манери. Він тебе ніяк не розкусить. Ні, краще ім’я тобі
вигадав я: Кінч, ножовелезо.

Він обережно виголював підборіддя.

— Цілу ніч марив про якусь чорну пантеру, - промовив Стівен. Де в нього

рушниця?

— Цілком з глузду з’їхав, - сказав Малліган. – А ти не на жарт перелякався?

— Ще б пак, - відповів Стівен з енргією і наростаючим страхом. В

цілковитій темряві, з незнайомцем, який стогне і марить, що треба застрелити
чорну пантеру. Ти рятував потопаючих. Я, однак, не герой. Якщо
він тут залишиться, я піду.

Бик Малліган дивився, насупившись, на бритву, вкриту мильною піною. Зіскочивши

із свого підвищення, він похапцем почав ритися в кишенях штанів.