ВСТУПНІ УВАГИ.
Церковний устрій, звязаний із основами порядку догматичного, має в свому життьовому значінню здебільшого характер і цілі практичні, змагає способами своєї зовнішньої конструкції найдоцільніше задовольнити потреби земної церкви, як громадської орґанізації. Церковне управління, що діє в умовах даного устрою, має на увазі інтереси земного добра церкви й торкається тих сторін життя, в яких церква виступає як видима земна громада. Порядкування справами в цьому обсягу не має в собі нічого містеріяльного чи доґматичного й творить повну аналоґію до того, що властиве й иншим земним згромадженням. Тож, говорячи про устрій церкви, маємо на увазі її структуру та її завдання громадського порядку, як товариства людей на звязку віри, ієрархії й таїнств.
Завдання ці наказували орґанізувати устрій церковний одповідно до умов і вимог життя, доцільно їх використовуючи для осягнення земних цілей церкви. Той устрій складався в току самого життя церкви. Собори не лише всесвітні, але й попередники їх — крайові собори післяапостольської доби, здебільшого вже рахувалися з довершеним фактом церковного устрою, як утворився він у дійсності на основі практики й традицій перших проповідників Христової науки — апостолів. Тому в правилах церковних нема багато того, що установилося фактично, — згадка про діючу практику виникає здебільшого тоді, коли соборам довелося в ній заводити ті чи инші зміни, взагалі їх кореґувати. Зокрема дуже мало в соборних постановах маємо вказівок щодо устрою церков крайових, особливож щодо устрою в них єпархіяльного та парафіяльного. Тому в питаннях орґанізації крайових церков, як і взагалі в справі церковного устрою, не можна обмежуватися самими позитивними вказівками канонів церковних, а треба виходити в значній мірі з засад церковного устрою, поданих у св. Письмі, в писаннях учителів церкви та в канонах соборних.
