Історичні піснї українського народа/Із Низу, із Днїпра
| ◀ Ой, почувайте і повідайте | Історичні піснї українського народа під ред. Мирослава Січинського Похід в Волощину Із Низу, із Днїпра |
Ей, чи гаразд, чи добре ▶ |
|
Із Низу, із Днїпра тихий вітер повіває,
Військо козацьке в поход виступає:
Тілько Бог сьвятий знає, Бог сьвятий відає,
Що Хмельницький думає-гадає!
Об тім не знали нї сотники, нї полковники,
Нї отамани куріннії, чури козацькії,
Нї мужі громадськії.
Тільки Бог сьвятий знає,
Що наш пан гетьман Хмельницький,
Батько Зинов Богдан чигиринський,
У городї Чигиринї задумав, вже й загадав.
Дванацять пар пущок[1] вперед себе відіслав,
А ще стиха до козаків словами промовляв:
„Козаки ви, молодцї, ідїть же ви ріднії!
Прошу я вас, добре дбайте,
Та в охотнеє військо поспішайте!“
За гетьманом Хмельницьким козаки йдуть,
Як ярая пчола гудуть.
Которий козак не має в себе
Шаблї булатної, пищалї семипядної,
Той козак кий на плечі забирає,
За гетьманом Хмельницьким
В охотне військо поспішає.
Як до річки Днїстра прибував,
Сам Хмельницький наперед всїх рушав,
На три части козаків переправляв,
А ще до города Сороки прибував,
Під городом Сорокою шанцї копав
У шанцях куренем стояв.
А ще од своїх рук листи писав,
До Василія молдавського посилав,
А в листах приписував, словами промовляв:
„Ей, Василю молдавський, господарю волоський!
Що тепер зі мною будеш думати й гадати:
Чи будеш бить ся, чи будеш мирить ся?
Чи на примирє будеш приймати,
Чи славної Волощини половину віддавати?
Чи городи свої волоські уступати,
Чи червінцями полумиски сповняти,
Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?“
Тодїж Василій молдавський,
Господар волоський, листи читає,
Назад відсилає, а в листах приписує:
„Пане гетьмане Хмельницький,
Батьку, Зинов Богдане чигиринський!
Не буду я з тобою нї бить ся, нї мирить ся,
Нї городів тобі своїх волоських уступати,
Нї червінцями полумисків сповняти.
Не лучче-б тобі покорить ся меншому
Не нужли менї тобі старшому?“
От, тодї-то Хмельницький сїї слова зачував,
Так він сам на доброго коня сїдав,
Коло города Сороки поїзджав,
На город Сороку поглядав,
І ще стиха словами промовляв:
„Ей, городе, городе Сороко!
Ще ти моїм козакам не заполоха!
Буду я тебе доставати,
Буду я з тебе великії скарби мати,
Свою голоту наповняти,
По битому тарелю на місяць жалованя давати!“
От, тодї-то Хмельницький як похвалив ся,
Так гаразд добре й учинив:
Город Сороку у недїлю рано до обіда взяв,
На ринку обід пообідав,
К полудневій годинї до города Сочави припав,
Город Сочаву огнем запалив
І мечем ізплїндрував.
Тодї Ляхи із города із Сочави утїкали,
Василю молдавському знати давали.
То Василь молдавський до Яс прибуває,
Словами промовляє:
„Ой, ви Яси мої, Яси! булисьте дуже красні,
Та вже не будете такі, як прийдуть козаки!…“
От, тодї то Василь Молдавський,
Господар волоський,
Від своїх рук листи писав,
До Николая Потоцького, гетьмана польського, послав:
„Ей, Николо Потоцький, гетьмане польський!
За дорогими напитками, бенькетами уганяєш,
Чом ти Хмельницького не єднаєш?
Ти-ж бо то на славній Українї пєш, гуляєш,
Та об моїй ти пригодї нїчого не знаєш.
Що-ж то в вас гетьман Хмельницький?
І десь узяв ся такий то Русин,
Що всю мою землю волоську обрушив!
Вже почав він землю кінськими копитами орати,
Кровю молдавською поливати!
Все моє поле копєм ізорав,
Усїм моїм Волохам, як галкам,
З плїч головки познимав;
Де були в полї стежки, доріжки, —
Волоськими головками повимощував;
Де були в полї глубокії долини, —
Волоською кровю повиповнював.
От, тодї то Николай Потоцький, гетьман польський,
Листи читає,
Назад відсилає, а в листах прописує:
„Ей, Василю Молдавський, господарю волоський!
Колиж ти хотїв в своїй Волощинї
Тихо проживати,
Було тобі Хмельницького
У вічнії часи не займати!
Бо дав ся минї гетьман Хмельницький
Гаразд добре знати:
У первій війнї на Жовтій Водї
Пятнацять моїх лицарів стрічав,
Не великий їм одвіт віддав:
Всїм, як галкам голови з плїч поздіймав;
Трох синів моїх живцем узяв,
Турецькому салтану в подарунку відіслав;
Мене, Николая Потоцького, гетьмана польського,
Три днї на прикові край пушки держав,
Анї пить менї, їсти не дав!
То дав ся менї гетьман Хмельницький
Гаразд добре знати.
Ой, тепер я буду добре знати,
Буду його во вік вічний памятати,
До віку вічного України не займати!“
То пан Хмельницький добре учинив:
Польщу засмутив, Волощину побідив,
Гетьманщину звеселив!
В той час була честь, слава,
Військовая справа,
Сама себе на сьміх не давала,
Неприятеля під ноги топтала!
——————
- ↑ гармат.