Історично-географічний збірник/1/Луцьке міщанство в XVI в.
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Історично-географічний збірник. Том I Луцьке міщанство в XVI в. (Олександр Грушевський) |
Звиногородщина в XV—XVI вв. ▶ |
|
ОЛ. ГРУШЕВСЬКИЙ.
Люстрації замків XV—XVI в. не раз постачали дослідникам цінні вказівки що-до соціяльного життя XV—XVI в. Перші дослідники звертали увагу на основний зміст тих люстрацій, їх матеріял за-для характеристики стану пограничної лінії, її оборони, забезпечення замків. Таку ціль має відома праця проф. Мих. Серг. Грушевського „Южно-русскіе господарскіе замки“. Пізніш прийшла черга на ті побіжні відомості соціяльного та економічного змісту, що їх подають люстрації. Не кидаються вони в вічі, бо і люстрація не відводила їм першого місця. Головне завдання люстрації зазначити стан замку, його артилерії, запасів на випадок облоги, засоби направи, матеріяли та людей. І ось тут, виясняючи, хто які обов'язки виконував або перестав безпідставно виконувати, і зазначають більш-менш докладно риси розподілу населення, групи, їх характерні прикмети. Перед дослідниками проходять різні групи населення різних районів.
Другий важний розділ люстрацій, який теж багато дає за-для вияснення соціяльних умов, — це різні скарги, які подавали люстраторам. Зміст тих скарг різноманітний: адміністрація скаржиться на брак матеріяльних засобів, що багато сіл роздано чи так розійшлось по земянах і перестало виконувати звичайні обов'язки на замок, а через те і адміністрація не може як слід тримати замок у добрім стані. З свого боку і людність місцева теж подавала при тому свої скарги. В основі та-ж сама головна справа, а саме добрий стан замку, підтримання в гарнім обороннім стані, кому як коло цього дбати і що перешкоджає цьому, чого бракує, чому не вистає грошей на ці справи. Земяни і міщани підкреслювали свою повну готовність усі сили вжити за-для направи та підтримання замку, але заявляли при тім про своє зубожіння та свої кривди й шкоди. Таким чином вияснення умов утримання замку в добрім стані приводили до перегляду скарг міщанства та земянства на своє життя, свої обов'язки та на ті кривди, що їм доводилось переносити, ті обставини, що підривали їх добробут.
Так люстрації освітлюють нам стан міщанства та земянства, їх обов'язки та ті тягарі, що стримували їх нормальний економічний прогрес. Вони сумирують у коротких словах, правда в розумінню однієї лише зацікавленої сторони цілі справи, що містять у собі численні документи, заяви, скарги, пояснення, розслідування, відповіді, рішення в. князя.З цього погляду цікаві внесені до луцьких люстрацій заяви та скарги луцьких міщан. Коли порівняти люстрації луцькі з иншими, бачимо ми тут деякі нові риси, яких бракує в инших. Низку люстрацій закінчує надзвичайно цікава Луцька люстрація 1660 р., до якої занесено скарги міщанства та цехового ремісництва.
Ті труднощі та невигоди, на які принесені скарги, мають свій початок ще з попереднього часу, з попередніх десятиліть. При нагоді ще раз повторено в підсумуванню ті скарги, що їх подавано і раніш люстраторам, та і мимо люстраторів, звичайним шляхом. Не які-небудь спеціяльні риси з пізніх років зазначеної люстрації, це риси також і попереднього часу. Так і треба розглядати, маючи на увазі попередню добу та міщанське життя того часу.
Луцьке місто було, як знаємо, в XIV—XVI вв. значний центр економічного життя та торговельний осередок, знаємо — луцький ключ та луцькі торговельні зносини і окремі групи, що втягнуті були в тодішні торговельні справи. Користуючись з такого становища, луцьке міщанство дуже дбало про закріплення своїх позицій та придбання нових, своєчасно удавалось за потвердженнями давніх привилеїв та випрошувало собі нові полегкості від звичайних податків та обов'язків, що лежали на містах та перешкоджали їх дальшому розвитку.
Магдебурзьким правом користалась луцька міщанська громада ще з доби Ягайла, який прирівняв устрій цього міста до устрою головних міст, як Краків та Львів (Арх. V, І, с. І.). Але потім були роки певного занепаду і новий лист на магдебурзьке право Луцькій громаді в. кн. Олександра не згадує попереднього надання, як це роблять у таких випадках инші привилеї, але надає ніби вперше. Мотивування те-ж, яке могло бути і в першім наданні: поліпшити стан міста та збільшити людність. З цією метою визволено місто з-під замкової юрисдики, і підведено під юрисдику своєї адміністрації. Луцькій торговлі дано ліпші умови, упорядкування — ратуша, річні ярмарки, воскобійня. На це призначено і певні сталі прибутки, які луцька міщанська громада може витрачати згідно з загальними вирішеннями. Унормовано участь міщанства в обороні свого міста в часи небезпеки та участь у грошових зборах загально-державного характеру. Дальші привилеї на магдебурзьке право потверджують попередні привилеї та заводять їх до свого тексту: так утворюється безперервна традиція магдебурзького права.
Заводячи магдебурзьке право, центральний уряд мав на увазі внести більше порядку в міські фінанси, щоб забезпечити можливість більших зборів з міст, чи грошових зборів, чи допомоги військовим знаряддям. Великі міста, які-б мали більш прибутків завдяки своїй поширеній торговлі, особливо заслуговували заходів та турбот коло упорядкування. Це все потім було-б нагороджено більшими зборами з міста. З цього боку луцька справа вповні заслуговувала уваги. Луцька торговля чимдальш набувала більше значіння, підрізуючи торговлю сусіднього Володимира. Сприятливі умови допомагали луцькій торговлі. Тут сходилися та перехрещувалися шляхи з півдня та заходу. З півдня на луцькі ярмарки приїжджали південні та східні купці. Пригадаємо соляників, які привозили сіль з півдня, з лиманів; через Кам'янець приїздили волоські, грецькі, турецькі купці, наїздили теж кримські караїми, сурожці — купці з італійських чорноморських осередків[1]. Це ті торговельні утерті стосунки, що про них згадував кн. Любарт у відомій своїй грамоті про склади володимирський та луцький. Участь луцьких купців не була пасивна в цій торговлі, вони не тільки мали діло з приїжджими купцями, але й сами їздили в згаданих напрямах. У напрямі північнім та західнім торговельні операції розвивалися та поширювалися через Львів з Вроцлавом, через Олесько з Галичиною та Підкарпаттям, нарешті, з Люблином, де тоді відбувались загально-відомі ярмарки. Оці луцькі торговельні зносини були жваві, хоч було висловлено гадку, що луцьке купецтво не виявило досить енергії в обстоюванні своїх прав і не вповні використало ті можливості, які мало[2].
Крім загального надання магдебурзького права в. князівський уряд був готовий підтримати луцьке купецтво деякими спеціяльними привилеями в купецьких справах. Активна участь у торговлі обіцяла багато і збільшенню такої участи сприяла система складів, яка втягала місцеве купецтво в торговлю чужоземним крамом. Систематично проведена практика спиняла-б на луцькім ярмарку заїжджих купців, армянина, гречина, турка[3] і дальше продавати ці вивезені крами по містах В. Князівства могли-б лише луцькі купці. Луцький склад існував ще до кн. Любарта, бо цей обіцяв львівським купцям підтримувати і далі вигідну для них практику володимирського та. луцького складів. В кінці XV в. цю практику теж підтримували та поясняли про це московським купцям, щоб вони не об'їжджали мит незвичайними шляхами[4]. В половині XVI в. видано потвердження на луцький склад, щоб чужі заїжджі купці з турецької, волоської та инших земель, могли продавати лише луцьким купцям, а нікому иншому, та й то все разом, а не в роздріб[5]. Коли-б провести це як слід, значно збагатив-би луцький склад місцеве купецтво.
Треба зазначити ще митні привилеї луцьких купців. У звязку з великою пожежею прохали собі луцькі міщани полегкости, і в. князь увільнив їх від мита на 5 років (1527. Ак. Ю. З. Р. II, с. 137). Пізніш лист в. князя з р. 1552-го увільнив луцьких міщан від плати мита в Луцькім повіті та по всій Волині, на зразок міщанства київського та виленського: але восковниче та соляниче залишено, як бувало раніш (Арх. V. І. с. 23). З боку місцевої адміністрації старостинської ці визволення не завсіди знаходили уважне відношення і в. князівській владі доводилось потверджувати увільнення та поясняти.Користуючись з таких пільг, купецтво луцьке мусіло дуже уважно дивитись за тим, щоб инші верстви не зменшували оцих привилегій на свою користь. Справа мит з цього боку скупчувала дуже багато уваги. Магнати мали спокусу заводити мита по своїх маєтках та тим збільшувати їх прибутки. Як-раз з такими скаргами на нові незвичайні мита і виступили луцькі купці перед господарськими ревізорами і докладно списали на реєстрі всі такі кривди магнатів, називаючи, хто і де завів нові незвичайні мита (Źr. dz. VI, с. 60). В своїх скаргах покликались міщани на те, що таку справу розглядав як-раз король Казимир і тоді-ж визначив нові незвичайні мита, зазначив, де їх знести, там відложив зовсім, в деяких містах наказав триматись давньої норми, не прибавляючи нічого нового зверх тої Витовтової норми, „а болшей ненадобе“. Та королівська грамота і містила погрозу на тих панів, що-б стали і далі по-над звичай збирати незвичайне мито, в тих буде відібрано маєток (ibid., 61). Тепер знову купці луцькі вичисляли докладно, де саме і скільки беруть незвичайного мита, де раніш і зовсім не брали, а де більш беруть, аніж було заведено раніш (ib., 61—64). Дуже докладний реєстр подає прізвища самих магнатів та місцевості, де заведено новини що-до мит, причім ці відомості згруповано по торгових шляхах — на Люблин, Берестя, на Остріг, на Перемишль, нараховано всього 57 пунктів, де беруть зовсім нові чи побільшені проти попереднього мита. Цікаві додано теж примітки про деякі випадки відбирання мита, що характеризує вміння землевласників вигадувати нові мита та збори на некористь купецтва. Часті примітки загального характеру — „скопного мита на княгиню Іліную не брали, тепер беруть… мита брали на е. м. по грошу, тепер по два гроші беруть… мита звечистого од воза по два гроші, а тепер од кождого коня по два гроші“… Далі маємо такі деталі: в Володимирі беруть і скрині печатають. У деяких містах беруть обістку від кожного молодця (напр. у Мозирі), в инших зазначено збори за помочний шест (в Чорторийську, Погості та ин.), пропойне (Погост, Чорнобиль та ин.), присадне, коли когось везуть (Чорторийськ — з низу нанятого челядника, Погост та ин.). Окремо підкреслювали міщани збирання грошей, або натурою на повороті (з комяги брали, наприклад, рибами, 3—4; в Четвертні, в Чорторийську та ин.). Така надзвичайно детальна заява міщанства полегшувала справу, бо зазначала всі пункти та ініціяторів неправильного збирання мит. Влада звернула увагу на ці нові мита, бо вони нищили купецтво та його виплати до скарбу і обов'язки, і хотіла допомогти міщанам — купцям. Спинились на гадці про ревізію прав на мита з тим, що всі мита не обґрунтовані документально підпадають знесенню. В такім як-раз напрямі в. князівська влада пізніш і почала справу, закликаючи місцевих панів покласти документи, які-б доказували їх право на збирання зазначених мит у зазначених місцях, як їх вичислила міська скарга. Між тим ревізори мусіли тимчасом щось вирішити в тій справі і вони за браком можливости швидко переглянути документи — рішили заборонити брати панам ті мита, що їх не зазначено в листі в. кн. Казимира, не обґрунтовано документами (не брати, бо сам пан не був і привилеїв на то не вказав, або — сами були, а привилеїв своїх не положили). В деяких випадках пани заявили, що нічого не знають про оскаржені збори, та обіцяли, коли так дійсно бувало, повернути з нав'язкою. Хто поклав документи, тому затверджено, згідно з вказівками документів, і хто не подав документів, а посилався на них, тому зазначено умовно, брати, як зазначено в привилеях.
Що стосувалося до головних мит у замках за межами Волинської землі, вирішено передати це на рішення в. князя (с. 68).
Справа з ревізією прав на мита була не така проста, бо зачепила матеріяльні інтереси впливового панства та його самолюбство. Примусити таких панів покласти свої привилеї не завсіди було можливо і ми бачимо дійсне відтягування та проволікання справи, В. князівські потвердження документів, що їх подано в тій справі, мають спеціяльне зазначення, що видано їх у звязку з ревізією мит[6].
Скаржились теж міщани луцькі на те, що позаводили пани нові торги по своїх маєтностях і тим підривають луцькі ярмарки. Коли запитали панство, вони заявили, що ці торги існують згідно з в. князівськими привилеями та не можуть шкодити луцьким ярмаркам, бо знаходяться далеко від Луцька самого. Ревізори вирішили справу цю передати на рішення в. князя (с. 65). Як відомо, практика вимагала, щоб нові торги не перешкоджали торгам попереднім в тій-же місцевості. Отже треба було вияснити місцеві географічні та торговельні умови, напрям шляхів, їх порівняльну вигоду та тоді вже вирішувати з дозволом на прохання пана завести новий торг у своїм маєтку „на новім корені“, де раніш не було. Ясно, що такі справи вимагали деяких перевірок, запитань, пояснень від тих, що знали добре місцеві умови. Ревізори цієї справи брати на себе не хотіли і переносили на рішення господаря до центра.
З незавдоволенням зауважило ратушне міщанство лихий стан великого мосту, який був під'їздом до замку. Міщанам було важливе це питання з огляду на жвавий торговельний рух, стан самого мосту та гатки перед мостом дуже їх цікавило. Можна гадати, що та уважність, з якою ставиться ревізія до мосту, і відбиває те спеціяльне зацікавлення, яке примушувало міщан звертати увагу ревізорів на стан мосту. Подані відомості характеризують поганий стан та неуважність до цієї справи з боку инших верстов людности.
Незавдоволення міщанства викликали теж і стан будови та охорони укріплень. Як звичайно, замкові укріплення будувала держава на державні кошти з участю та допомогою місцевої людности. Підтримання укріплень в добрім стані лежало на місцевій людності. Міщанство разом з селянами замковими та церковними різних груп працювало над ремонтом укріплень. Кожна група мала свою пайку праці, виділену реально, частину парканів, мостів. В Луцьку ця праця ремонту була складніша, ніж по деяких инших містах, бо сама система укріплень та збудувань була складніш. Тут була лінія замкових парканів (городні вичислено Арх. VII, І, 156—160), далі укріплення пригородку, потім мости через Глушець та Стир. Як бачимо, це більш, ніж по деяких инших містах та замках. Підтримувати в добрім стані було не так легко і для людности було багато праці в звязку з дійсними справедливими та часом і побільшеними вимогами. Люстрації поясняють добре, що саме турбувало місцеву людність з огляду на різні витрати міста. Детальні зазначення про стан укріплень показують, як багато бракувало, щоб усе було тут у добрім стані. Про паркан дерев'яний від р. Глушця оповідали підчас ревізії, що його зроблено за старости луцького пана Януша з грошей митних королівських, паркан цей теж був у поганім стані. Частина паркану не мала бланковання, так що ходити було важко та небезпечно „в час пригоди“ (VI, с. 32), так зазначили ревізори. На деякі вежі ревізори не могли навіть зійти „за великим та небезпечним хоженем“ і не могли детально оглянути на місці всі пошкодження укріплень. Загальна вказівка, що в таких умовах з такими пошкодженнями „жадною мірою в час пригоды быти не может безпечное стрельбы“. Як бачимо, про можливість пригоди постійно пригадують ревізори з слів самого міщанства, яке так турбували тривожні перспективи. Стан воротньої вежі, як її описали ревізори (с. 32), або невеликого діла (гарматки) дійсно може характеризувати в деяких відносинах безпорядний стан замку. Наступна ревізія окремо вичисляє пусті городні, що залишились без відповідного зароблення (с. 162). Ревізія зазначає одну за одною оці городні, зауважує притім „пуста, нічого нет… пуста.., не накрита… нічого нет“: зазначено теж і тих князів, що держали оці городні та мали їх справляти своїми людьми, своїм коштом (с. 163). Таким чином недбалість деяких панів магнатів виступає тут вповні.
Отже міщанам і не треба було окремо характеризувати стан речей, ревізори сами бачили недбалість деяких панів і в цім відношенні заяви міщанства не вимагали спеціяльної перевірки. Міщанство тільки вияснює відносини тих панів до міста; до міського життя. Це цікава сторінка луцького міського життя половини XVI в. Магнати не тільки великі землевласники, що мають великі маєтності в повіті по-за містом. Ні, магнати прибирають до рук і міські двори, бо не відмовляються і від тих прибутків, що їх дають люди з міських дворів. Міщанство надає велике значіння цій справі та докладно вичисляє тих панів, що мають міські двори. В дальшім виясняється, які прибутки мають пани від своїх людей, що живуть по їх дворах в місті. Перебувають тут або селяни, що їх переведено з панських сіл, або міщани, що вийшли з-під міського ратушного присуду та задались за панів, уникаючи і міських обов'язків. Для багатьох було спокусливо жити в місті, користуватися всіма вигодами перебування в місті та не мати міських обов'язків. Луцьке міщанство окремо зазначало, що ремісники деякі, вчинивши шкоду, утікають до пана, а той їх „однимаеть од права майтборского“ (с. 71), таким чином кривда магдебурзькому самоврядуванню, зменшення суми виплат та участи в них, бо, закладаючись за впливового пана, міщани перестають платити податки та виконувати обов'язки.
Під самим містом у сусідстві міських земель виростає чи поширюється на некористь міщан господарство магнатське. Подано в ревізії такі приклади. Пані Дахновая Василевича, скаржились міщани, мала після смерти свого чоловіка фільварок під містом на передмісті, до того фільварку зайнято не мало пашні господарської та землі міської і самий двір збудовано вже на міській землі. В фільварку осаджено 25 чоловіка, вони мають там свої корчми, ятки та торги провадять на некористь міста луцького (Źr. dz. — VI, с. 73). Пані Дахновая подала свої пояснення, що цей фільварок Левоновський у таких подано границях та з такими землями, як держав жид луцький Iechak, згідно з в. князівською грамотою, і нічого зайвого під фільварок не зайнято. Вирішено було виїхати на місце та на місці все це оглянути. Міщани привели та показали на місці в дворищі та хмільниках сліди колишнього фільварку toho Zyda, потім фільварок перенесено до иншого місця та зайнято міські землі та вигони. Людей осаджено стільки, як пояснила міщанська скарга. Дійсно заведено корчму, як казало міщанство. Поскільки на фільварок дано було в. князівську грамоту, з нею рахуються і в. князь має вирішити цю справу, може, пришле спеціяльних комісарів за-для вирішення справи про фільварок у теперішнім його стані з людьми та корчмами. В цім міщанство не повинно забороняти, перешкоджати пані Дахновій користатись, як було раніш. Зате пані Дахнова не має права далі тут тримати торгів та яток, які завела було, а коли-б і далі були тут якісь торги, староста має цього не допускати та боронити. Цей епізод цікавий зразок поширення панського маєтку під самим містом, захоплення міських земель та утворення конкуренції міщанам у сфері торговлі. Подібну-ж скаргу подали міщани луцькі на Гостських, які після свого дядька Олександра мали згідно з в. князівською даниною дворець над Стиром, де ховано було господарські вівці. В дальшому Гостські перенесли дворець до иншого місця, поширили його та захопили під дворець міську землю звічисту безпідставно. В звязку з цією скаргою виряджено спеціяльний виїзд та огляд на місці. Міщани показували на місці, де стояв дворець господарський раніш і де його поставили Гостські пізніш, зазначували всі головні прикмети господарства. Таким чином виявлено, що це властиво не дворець, але цілий маєток, у якому є ставок, млин, не малий гай, багато землі (в один бік на схід Олицькою дорогою на милю, в другий бік до Крупи на південь на милю аж до Липового гаю) всього більш як на 80 плугів, сіножатей на 500 возів. З привилеїв та листів не видко, щоб це все було надано Гостському в. князівським привилеєм, а не захоплено пізніш спадкоємцями Гостських. Колись дворець було випрошено лише на приїзд до міста, отже не мав він у той час такого характеру великого господарства, який зазначили ревізори. Проти пояснень міщанства, що все поширення переведено шляхом захоплень міщанських земель, Гостські повинні-б були навести, певні докази, але вони цього не зробили, справу перенесено на вирішення господаря. Зазначимо ще тут скаргу, яку подали „жидове места луцкого обоих зборов, караимове и рабинове“ на кн. Матв. Четвертинського, що він засипав новий став коло їх кладовища. На цю скаргу заявив князь Матвій Четвертинський, що він засипає став на землях свого дворця Яровиці до свого берега річки Яровиці, бо то його прадідизна та дідизна… Засипати става на Яровицьких землях не починали його дід та батько, бо мали більші прибутки, а тепер побачив він, кн. Четвертинський, потребу поширити господарство, а жидова луцька моцно ґвалтом границю переходять і порушують права на Яровицькі землі.
В наведених випадках ми бачимо приклади збільшення панського господарства під самим містом. Найчастіш це база — двори на випадок приїзду до міста, які ставили собі князі та магнати. З початку такі двори і виконували своє призначення і там постійно жили лише ті, що доглядали за двором та стерегли його. Але пояснення кн. Четвертинського виявляють нам ту переміну, яка сталася в відношенню до міських маєтків панів. Шукаючи поширення своїх прибутків, пани нападають на гадку побільшити своє господарство на землях у самім місті чи під містом, використовуючи вигоду близького сусідства міста та його торговельної діяльности. Невеликий двір під містом стає тепер тим центром, коло якого скупчуються чи то набуті через купівлю чи то захоплені землі. На ці землі переводить пан селян з своїх маєтків чи приймає тих, хто бажає з міщан, притягаючи їх обіцянкою певних вигід. Можливість за панською допомогою увільнитись від досить важких обов'язків та виплат на ратушу притягала міщан до такого панського маєтку. Міщанські скарги, як ми зазначали, і підкреслюють оцей перехід люду на панські землі під містом чи панський фільварок під містом. Через це невеликий панський дворець під містом поширюється, розростається, втягає нові землі: доводиться далі придумувати нові джерела прибутків, щоб зайняти там вільні робочі руки: так прийшли до гадки зробити став, там де його перед тим і не було. Поселені тут селяни та міщани займались своєю звичайною працею, маючи лише великі вигоди близького сусідства міста, де можна було легше та вигідніше продавати продукти господарства та вироби ремества. Вигоди були, і ревізори зазначають швидке збільшення числа людей на цих панських землях під містом. Оглядаючи фільварок пані Дахнової, ревізори зазначили, що там дійсно „люди осажени на властних землях и вигонах местских, чего дей оний жид яко жив не держал“: та й сами зрозуміли, зазначали далі ревізори, що то було-б річ неслушна так багато „землі и огородов и садов одному жиду мети и держати“ під таким славетним та столичним містом (VI, с. 74). Оглядаючи дворець Гостських на Стиру, ревізори зазначали, що там людей більш „30 чоловіков достаточних седит“ (с. 75). Оці панські люди в панськім маєтку під містом заохочували теж і инших „задаватися“ за панів та через те уникати міських обов'язків.Конкуренція панських городників та ремісників з маєтку під містом досить непокоїла міщан, але ще більше турбувала їх участь тих панських людей у міській торговлі. Магдебурзьке міщанство було увільнено від деяких торгових зборів, але зате воно несло важні обов'язки та плати загально-державного значіння. Панські люди у маєтку під містом або в самім місті часто брали діяльну участь у міській торговлі, не платячи ніяких платів, не виконуючи ніяких робіт з иншими міщанами ратушними. Розуміється, ратушне міщанство мусіло заздрісно дивитись на тих конкурентів, що користались з усіх вигод міського життя великого торговельного центру, не несучи разом з міщанством ніяких поплатів з місту. Міщанство пробувало спочатку „обсилати“ своїх сусідів, панських міщан, але такі нагадування зустрічали рішучу відмову, що спиралась на надії та віру в панські впливи та звязки. За спиною міщан-конкурентів стояв пан, який міг у кожний момент виступити, щоб захистити свого міщанина від претенсій міщанства, затягнути до загальних податків та поплатів.
З своїм крамом панські міщани могли часом і не дратувати ратушного міщанства виступами на торгу в звичайні торгові дні. Як було зазначено раніш, пани заводили торги по своїх маєтках під самим містом[7]. Такі панські міщани могли спиняти на дорозі тих, що їхали до міста на торг, та перебивати ратушним міщанам їх торговельні операції, не допускаючи приїжджих. Об'єктивний критерій полягав у тому, оскільки такі панські торги могли підрізувати торговлю ратушного міщанства, чи не занадто близько розложені ці торги від міського ратушного торгу. Розуміється, вияснення справи, чи не близько, припускало часом певні вагання в звязку з різними поглядами та міркуваннями.
Перекупництво, себ-то перехоплювання приїжджих з крамом на шляху під самим містом, викликало особливу увагу ратушного міщанства та особливе його незавдоволення проти таких фактів.
Панські міщани-купці своєю торговлею зменшують прибутки ратушного міщанства та підривають поширення їх діяльности. З другого боку вони ухиляються від виплати податків і тим відповідно збільшують податки та праці ратушного міщанства. Не раз зазначало ратушне міщанство, що ця конкуренція руйнує його і в таких умовах ратушним міщанам доводиться думати про те, щоб усе покинути та, може, залишити і місто. Ратушні плати та обов'язки виявляли з себе складний та важкий комплекс і зменшення круга осіб, що платили податки та виконували роботи, відбивалось на решті міщанства. Скарги ратушного міщанства на те, що панські міщани не допомагають йому в податках та роботах, набувають особливо значіння в звязку з тією конкуренцією, що її провадять панські міщани на шкоду ратушним. Без цієї конкуренції, може, не було-б такого почуття в ратушних міщан.
Спробуємо тепер вияснити головні точки в скаргах на ухилення та недопомогу ратушним міщанам.Будова та ремонт укріплень розписані були між окремими міщанами та сільськими громадами господарськими, панськими та церковними. Група, яка робила певну дільницю, складена була не раз з різного соціяльного стану людей. Вона мала сусідів з одного та другого боку, і тільки акуратне виконання кожної групи своїх обов'язків могло дати гарантію доброго утримання замкових укріплень. Неакуратність одного потужника в сфері цих праць ставила инших у непевне становище, бо не завсіди знаходили дійсного винуватого, а може, часом, притягали до відповідальности того, хто попадавсь під руку, хоч, порівнюючи з иншими, і все виконав, що йому належало в цій сфері. Ось через те зазначувало ратушне міщанство крім того, що панські люди ухиляються від виконання своїх обов'язків під захистом своїх панів, ще й деякі незручні сторони організації роботи коло укріплень та її перевірки. Оці зазначення міщанства ратушного і пояснюють нам деякі спеціяльні риси тодішніх відносин. Підкреслено, що городні занадто великі, розраховані на багато людей і через те важко однаково всіх притягнути до уважної праці коло городень. Далі зазначено, що контроль за працею та її виконанням поставлено не дуже добре. Повинні такий облік вести окремі городничі та мостовничі. Але такі урядовці ставляться до своєї служби неуважно. Крім того не мають вони вповні об'єктивного відношення. Вигадують певні роботи, яких властиво ще непотрібно, щоб мати можливість пограбувати ніби за недбалість. У самому штрафуванні за недбалість городничі пристрасні, не притягають панів, зате зо всією суворістю нападають на міщан за кожну їх, хоч і дрібну, неуважність у праці. Пригадували міщани ратушні, як „грабять“ їх на рік двакроть і трикроть і більше, хоч-би яке невелике ушкодження сталось, хоч-би одна дошка випала або зломилась, а то і сами слуги городничого виймуть дошку та пожгуть, або діру зроблять: такі випадки знаємо по инших замках, де так-же виникали скарги на городничих, мостовничих та їх слуг, на їх неоднакове відношення до різних груп людности.
Як бачимо, справі укріплень міщанство присвятило багато уваги. Воно зауважило, як раніш ми казали, лихий стан укріплень, підкреслило несправедливий розподіл праці та ухилення деяких груп, нарешті, подало деякі міркування про можливі поліпшення в цій справі. Таку-ж увагу присвятило міщанство і справі великого луцького мосту. Зауважили лихий стан мосту, але тим не обмежились. Занотовано, що взагалі міст збудовано недобре, „простим обычаем робен, не клетками, ани моцним вязенем, одно на простом столпі без подпоров и без каждое помочи и праве на дубах стоить“ (VI, с. 57). Між тим, з огляду на великий торговельний рух, варто було-б зробити міст ліпше, міцніш, та взагалі на роботу цього мосту і ремонт стільки виходить, що можна було-б зробити „не вем який моцнейший“. Ревізори запитали про це п. Загоровського, той пояснив, що сама шляхта на це не згодилась-би (с. 58). Як відомо, городні (Źr. dz. VI, 48—57; Арх. VII, І, 165—170) розписані між князями, панами, духовними землевласниками, отже бажання панства мали тут велике значіння в цій справі. Було обговорено теж такий план: засипати став, провести греблю так, що вона значно вкоротить довгий міст перед Луцьком. Крім того зауважили ревізори, що гребля ця зробила-б обидва замки та місто безпечнішими від ворожих нападів (с. 59). За-для заохочення центральної влади до таких планів зазначили, що це збільшить прибутки замку, можна завести корисні млини та стави з рибою. Обійтись натуральними повинностями замкових міщан та селян ледві чи можна було-б, треба було мати допомогу, пригон господарського селянства за-для зазначеної роботи.
Справа замкової сторожі теж розглянута в звязку з відмовою та ухиленням декого з міської людности. Наслідком того сторожа не організована, так, як було-б слід це організувати. Сторожі взагалі замало і вона не може за всім доглянути, через те роблять ушкодження в укріпленнях, розтягають те, що зібрано на випадок нападу. Ставити сторожів повинен п. староста і пан ключник, але потім п. ключник відмовився наймати сторожів до замку і це спало на п. старосту (VI, с. 34) наймати всіх сторожів. Розглянули ревізори справу сторожів, вияснили, що двох сторожів ставить селянство с. Радомисля[8], знайшли, що це мало, та побільшили кількість сторожів з села Радомисля, бо там багато селянства[9] і можна наложити більше обов'язків. Дальше вияснення справи намітило такі моменти в справі сторожі. Зменшилась та людність, що несла сторожу, бо віддано панам ті села, що раніш „кликивали поспол з ними на замку и помочни им бывали в той сторожи“ (с. 33). Сама служба сторожів стала небезпечна через лихий стан укріплень, через те що не можна спокійно ходити по обланках городень. Нарешті, п. ключник не хоче виплачувати за службу і сторожити через те не хотять. А сторожа дуже потрібна „яко для огню, так и для всякое безпечности и опатрности“ (с. 33).
Нарешті, зазначимо ще підводну повинність, звязану з передачею звісток та з перевоженням гінців та вантажів. До такого давання підвід притягнуто міщанство і селян панських. Щоб не було зловживань, визначено було, в якому напрямку і до якого пункта посилають підводи, скажемо, міщанство певного міста, щоб там передати гінця чи вантаж иншим підводам. Така зміна підвід мала велике значіння і, тільки додержуючись акуратної зміни, можна було уникнути важких наслідків підводної повинности, особливо в ті періоди, коли їзда та воження вантажів військових особливо зростали. Легко собі уявити, як плутала відносини неакуратність, коли в призначенім пункті не можна було замінити підводи, а гінець чи керівник валки вимагав, щоб везли далі. Міщанам таку відмову звичайно доводилось чути в панських маєтках, де не хотіли виконувати приписів про зміну підвід, покликаючись на панську волю чи заборону. Такі випадки і пояснюють загальну скаргу міщан в ревізію 1545 р. — „а к томудей подвод наших на местцах стародавних одменяти не хотять“, а живучи в місті „людем своим не велят робити паркану… а подвод“ не давати разом з ратушними міщанами (VI, 60). Таким чином кривду бачили собі ратушні міщани в тім, що луцькі земяни не дають підвід з самого Луцьку, хоч і мають двори та людей в місті, та не замінюють по своїх маєтках міщанських підвід з Луцьку. Пункти заміни підвід луцьких такі — Жуково, Кременець, Турійськ в напрямі до Київа, Каменця, Берестя. Через те, що земяни перестали робити заміну, в Жукові[10], міщанським підводам доводилося везти дуже далеко і повинність ставала надзвичайно важка (с. 68).
Як бачимо, підчас переведення ревізії міщанство ратушне виявило велику активність в обороні своїх інтересів. Воно звертало увагу ревізорів на деякі деталі, які-б без того залишились без зазначення, підкреслювало недбалість будови мосту, невигідне урядження з направою гатки, все це обходило не одних лише міщан, але турбувало міщанство, може, більше від инших груп людности з огляду на перевіз великих тягарів. Не тільки підкреслюють теперішній лихий стан, але висловлюють разом із тим міркування, як-би ліпше поставити справу. Справа безпечности в місті, потреба більшого догляду городничого, уважнішої та озброєної сторожі знов-таки тісно переплітались із питанням про безпечний переїзд та спокійне перебування купців, часом із-за кордону, добре переховання їх вантажів та безпечний торг їх у Луцьку. Нарешті, справа обов'язків та платів ратушного міщанства найбільш обходила міщанство. Скільки ініціятиви та енергії вкладено міщанством в цю справу, можна бачити, як порушено та проведено питання про нові мита по панських маєтках. Треба уявити, скільки підняло галасу земянство з приводу оцих заходів ратушного міщанства, як виставляло та обороняло мита в світлі своїх привилегій та підкреслювало повну безпідставність таких претенсій ратушного міщанства і все-ж-таки ратушне міщанство встигло осягнути тут певних результатів.
- ↑ Грушевський М. Іст. Укр. Р. VI, с. 27.
- ↑ Грушевський М. Іст. Укр. Р. VI, 48.
- ↑ Оп. кн. К. Ц. А. № 2035.
- ↑ Сборн. Р. Ист. Об. т. 35, с. 245—6.
- ↑ Арх. V, І, с. 24.
- ↑ Арх. VIII. IV, с. 2.
- ↑ „Корчми, ятки, торги“ (VI, 71).
- ↑ С. Радомисль на Півд. від Луцька, замкове село (VI, с. 77; VII. 164, 180).
- ↑ Ź. d. VI, 33; згадка про цю зміну — Арх. VII, І. 164.
- ↑ Жуково коло Клевани.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|