|
Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не повитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином процвіти!...
І процвітеш, позеленієш,
Мов Іорданови святиї
Луги, зелені береги!
І честь Кармилова, і слава
Ливанова, а не лукава
Тебе укриє дорогим
Золототканним, хитрошитим,
Добром та волею підбитим,
Святим омофором своїм, —
І люде темниї незрячі
Дива Господнії побачять!
І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь дива:
Се Бог судить, визволяє
Довготерпеливих —
Вас убогих — і воздає
Злодіям за злая!
Тоді, як. Господи, святая
На землю правди прилетить,
Хоч на годиночку спочить —
Незрячі прозрять, і кривиї,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німий отверзуться уста,
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Сцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть.
Оживуть степи, озера,
І не верстовиї,
А вольниї, широкиї,
Скрізь шляхи святиї
Простелються; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами,
Без кгвалту і крику,
Позіходяться до-купи,
Раді та веселі,
І пустиню опанують
Веселиї села.
25 Марта 1859 року.
|
