Ілюстрована історія України/Мазепине правлїннє
| ◀ Старшина і поспільство | Ілюстрована історія України Мазепине правлїннє |
Перед розривом ▶ |
|
|
93. Мазепине правлїннє. Перші роки гетьманування Мазепиного виглядали як звичайне собі продовженнє гетьманування Самойловича. Далї будовано при помочи московського правительства і гетьманського „рейменту“ поміщицьку верству старшинську і пильно держала ся і вона і гетьман московської клямки. Неприємностями грозили тодїшнї московські замішання, боротьба партиї царя Петра і царевни Софії — не вгадати було, кого тримати ся; але Мазепі пощастило вийти з сього цїло. Його покровитель кн. Ґолїцин упав на другий же рік, після нового, також нещасливого походу на Крим; але Мазепа, що ходив з ним разом, не тільки не попав в біду з ним укупі, а нагодивши ся в Москві під ту хвилю, попав в особливу ласку новому цареви, виправив з Ґолїцинсьсих маєтків ті гроші, що заплатив йому за свій вибор, а для своїх рідних і близьких і для всеї своєї партиї старшинської при сїй оказії нового царювання випросив цїлу купу ріжних надань маєтків, що як весняний дощ пролили ся на старшинські души, заохочуючи їх до дальшої вірности Й „служби великому государю“.
Все се зробило дуже сильним становище Мазепи на Українї. Заразом, користаючи з великих засобів, які дала йому спадщина по Самойловичу і всякі доходи військові, він дуже жваво заходить ся коло будівництва церковного, жертв на духовні й просвітнї цїли. Немов щоб заглушити всякі поговорки ворогів, що він чоловік чужий, скатоличений, „Лях“, заходить ся Мазепа коло величних як на той час будівель, головно церковних, обдаровує важнїйші, найбільш шановані українські монастирі і церкви богатими роскішними будовами, образами, ріжними дорогими річами, записуючи на кождім місцї перед очима і уявою народу свою побожність, прихильність українській народности і культурі, і заразом — свою славу, могутність, богацтво. Навіть після того як ся українська церква, так богато ним обдарована, — мусїла за наказами царськими його проклясти і відректи ся від нього, і всякі памятки по Мазепі нищено, затирано всяку память по нїм, — ще й тепер уся Україна повна тих ріжних памяток небувалої гетьманської щедроти для церкви і всього того що в тім часі підходило під розуміннє української культури.
Печерську лавру Мазепа відновив, обвів монументальною камінною огорожею, що й тепер дивує око глядача, поставив гарні брами з церквами на них — так звану Святу браму ї другу, так звану Економську; не дурно його портрет на стїнї олтаря лаврської церкви ховав ся до самих останнїх часів. В Пустинно-Миколаївськім монастирі вибудував нову величаву церкву св. Миколая (відібрану потім в 1831 р. від монастиря на воєнний собор). Вибудував наново брацьку церку Богоявлення і поставив новий будинок для академії. Поставив величаву церкву вознесення в Переяславі — згадану Шевченком в його славній панорамі України:
Вечірнєє сонце гай золотило,
Днїпро і поле золотом крило:
Собор Мазепи сяє білїє,
Батька Богдана могила мріє...
Київським шляхом верби похилі
Требратнї давнї могили вкрили;
З Трубайлом Альта між осокою
Зійшлись зєднались мов брат з сестрою —
І все те, все те радує очі,
А серце плаче, глянуть не хоче...
Довго було б вичисляти всї памятки Мазепині по Українї і по за нею. В церкві Гробу Господнього в Єрусалимї на великі свята и досї уживають замість антімінсу срібну плиту, артистично гравіровану (мабуть італїйської роботи), „подаяніємь ясновельможного єго милости пана Іоанна Мазепи, россійского гетьмана“[1], як значить ся на ній.
Без сумнїву, духовенство, старшина і вся так сказати тодїшня українська інтелїгенція славила такого щедрого і гойного гетьмана, і як би не пізнїйше нещастє, він зістав ся в памяти українській як незабутнїй протектор українського духового і культурного житя. Без сумнїву, сї памятки робили сильне вражінне і на маси народнї, викли козаччину, а скінчивши війну з Туреччиною в. 1699 р, ухвалили скасувати її зовсїм. Але Палїй з иньшими полковниками не давали ся, здобули найважнїйші польські кріпости — Немирів і Білу Церкву і не на жарт збирали ся воювати ся з Польщею. І се вабило людей, незадоволених порядками в Гетьманщинї“. Палїй ставав народнїм героєм і Мазепа зачинав уже бояти ся його гірше як перед тим Петрика — шо з нього піде повстаннє по Гетьманщинї. „У всіх одна думка — йти за Днїпро, і з того може вийти велика біда“, писав гетьман в Москву. „І козаки й посполиті — всї на мене недобрі, всї кричать в оден голос: пропадемо до кінця, заїдять нас Москалї“.
- ↑ „Російського“ в значінню „руського“, того що ми тепер звемо українським — мішанина імен, яка тодї не шкодила, аж нашими, часами дала себе знати.